home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



1. Найгучніший у світі поєдинок із реслінгу

Пані Тиблетовата злетіла в повітря, нагадуючи якусь товстезну ганчір’яну ляльку, і глухо гепнулася на підлогу. Зіп’ялася на ноги й важко зітхнула. Якось дивно було перебувати у складі найкращої команди з реслінгу. Вона стояла й дивилася, як величезний і незґрабний воїн-вікінг шугонув у неї над головою, а тоді врізався в передні ряди глядачів. Пані Тиблетовата знову зітхнула. Ще дивніше було почувати себе дружиною справжнього вікінга.

Вона зіскочила з рингу, намагаючись вирвати Сіґурда з рук якихось трьох очманілих підстаркуватих жіночок, але ті вчепилися в нього, погрожуючи пані Тиблетоватій своїми величезними сумочками.


Вікінг у моєму ліжку

— Він залишиться з нами! — прохрипіла старушенція у велетенських рогових окулярах.

— Він не може залишитися з вами, — пояснила пані Тиблетовата. — По-перше, ще не закінчився поєдинок, а по-друге, він мій чоловік.

— Але він вам не належить, — заперечила інша бабуся в товстезних коричневих панчохах, пригортаючи до себе кошлату Сіґурдову голову. — Він належить нам. Ми членкині його фан-клубу.

Цього Сіґурд уже не міг стерпіти. Перспектива, що його заберуть зі собою три старезні пенсіонерки, загрожувала нищівним ударом по його репутації. Вікінг, якого викрали жінки! Та це ж нечувано! Це він їх має брати у полон! Сіґурд скочив на ноги й сердито глипнув на трьох стареньких. Зараз він їм покаже!

— Я вас викрадаю! — заволав він. — І забираю додому. Я маю тепер три драбини.

Бабусі подивилися на Сіґурда, тоді перезирнулися й розгублено захитали головами.

— Але для чого вам удома три драбини? — зауважила «рогові окуляри». Та відповіді не дочекалася, бо Сіґурд уже стягав їх з їхніх місць.

— Ви мої драбини! — крикнув він, закидаючи собі на плечі «коричневі панчохи». — Робіть усе, що я наказую!

Пані Тиблетовата похитала головою.

— Мабуть, Сіґурде, ти мав на увазі «рабині», а не «драбини». Крім того, вони не можуть бути твоїми рабинями. Такі речі тут давно заборонені.

— Ми не проти! — верескнули три старушенції, звисаючи із Сіґурдової спини. — Ми любимо Сіґурда… він наш герой!

Пані Тиблетовата заплющила очі й присіла на краєчку борцівського рингу. Такі речі ставалися постійно. Де б не з’являлися вони в якості однієї з найкращих борцівських пар країни, глядачки похилого віку непритомніли і мліли. Вони жбурляли в Сіґурда свої носові хустинки й пенсійні посвідчення. І завжди намагалися його викрасти.

Зненацька пані Тиблетовату повернув до реальності гучний і сердитий голос, що пролунав у неї над головою.

— Гей! То ви там б’єтеся чи ні? — прогарчав Костолом Богусь, перехилившись через канати. Він мав лискучу лису макітру і був одягнутий у чорне, всіяне блискітками трико з написом на грудях срібними літерами: «СКАЖЕНИЙ І СТРАШЕННИЙ». Він простяг свою довжелезну волохату лапу і схопив пані Тиблетовату за вухо.

— Ой!

Сіґурд одразу пожбурив на землю трьох бабусь і кинувся на допомогу дружині.

— Не чіпай мою Тибцю! — заволав він. — Триклятий товстопузе!

— Кого ти назвав товстопузом? — озвався партнер Костолома, Почвара Пульпа.

— Він мав на увазі «лузером», — прохрипіла пані Тиблетовата. — Назвав тебе товстим лузером. Ой!

Сіґурд не мав бажання миритися з усім цим. Він застрибнув на ринг, схопив Костолома за ногу й поволік його підлогою. Почвара Пульпа кинувся на Сіґурда, і вся четвірка покотилася рингом, видушуючи з себе різноманітні приглушені звуки, на кшталт «Уф!» і «Гарррф!» Тоді Почвара Пульпа стрибнув на Сіґурда і переможно взявся в боки. З причавлених Сіґурдових грудей з гучним придихом випорснуло повітря, немовби це була гумова подушечка з крамниці жартів, що видає непристойні звуки.

— Ппууууурррррррккк!

Троє пенсіонерок розгублено це все споглядали. їхнього героя ось-ось мають побити! У розпачі вони видерлися на ринг і заходилися гамселити своїми сумочками Почвару Пульпу й Костолома.

— Ось вам!

— Не чіпайте Сіґі!

— Лузери!

Бідолаха рефері спробував було втрутитися, але швидко потрапив під перехресний вогонь скажених сумочок, знепритомнів і впав на підлогу. До бійки долучилися інші глядачі, що поспіхом зіскакували зі своїх місць. Серед них були й шанувальники Почвари Пульпи та Костолома, тож невдовзі увесь борцівський ринг був усіяний галасливими тілами, що борюкалися між собою. За кілька хвилин битва вихлюпнулася за межі канатів і точилася тепер у проходах між рядами з участю інших глядачів.

З’явилися поліцаї — їх було четверо. Цього, звичайно, було замало, й вони попросили підкріплення.

Прибігли ще тридцять поліцейських. Але й цього було не досить. Тепер уже всі глядачі завзято билися, хапаючи одне одного за горло.

Викликали нове підкріплення, а тоді прибули пожежники й почали поливати всіх зі шлангів. Це зупинило битву, але сварки не вщухали.

— Хто це розпочав? — запитав інспектор Дірка, виливаючи зі свого капелюха цілісінький літр води.

— Він розпочав!

— Ні, вона!

— Це вікінг!

Усі тикали пальцями хто куди, але здебільшого показували на Сіґурда. Той виповз з-під груди мокрих тіл, бруднющий як чорт. Інспектор Дірка зміряв його поглядом з голови до ніг. Ну так! Якщо хтось і надавався на роль правопорушника, то насамперед він.

— Що, вдягнувся під вікінга? — захихотів інспектор. — Немов дитинка, га?

Пані Тиблетовата розлютилася.

— Він справжній вікінг, — гаркнула вона.

— Та невже? І яким це чином? — вишкірився інспектор.

— Сіґурд тисячу років тому поплив, щоб напасти з рейдом на Англію в човні вікінгів. Він відстав від інших, потрапив у якийсь позачасовий туман і опинився серед нас. Тепер він мій чоловік.

Інспектор Дірка наморщив носа.

— Здається, ви забагато надивилися фантастичних фільмів, — буркнув він. — Ну а тепер прикиньмо: організація заворушень… це десь п’ять років ув’язнення. Бійка в громадському місці, підбурювання до бунту, пошкодження майна… а ще ви, здається, казали, що він хотів напасти з рейдом? Оцього вже явно нікому не дозволено робити в наш час. Тягне так на років сорок, якщо не більше…

— Ви не можете посадити його в тюрму! — крикнула пані Тиблетовата.

— Ще й як може! — втрутився, очунявши, рефері. — Він становить загрозу громадськості… й вона теж. Якби не ці двоє, нічого б такого не сталося. Подивіться на мою залу! Її ремонт коштуватиме тисячі фунтів стерлінгів.

Інспектор Дірка поліз у кишеню по наручники.

Сіґурд страшенно засмутився.

— Я чемний хлопчик, — пробурмотів він.

— Це правда, — підтвердила одна з пенсіонерок. — Він ні в чому не винен, пане офіцере. Якщо ви запроторите його в тюрму, ми поскаржимося вашому начальству.

Сіґурд радісно всміхнувся інспектору Дірці.

— Вони мої драбини, — дещо плутано пояснив він.

Інспектор Дірка зробив глибокий-преглибокий вдих. Було очевидно, що юрба почне бунтуватися, якщо він спробує заарештувати вікінга з дружиною.

— Ну то гаразд, — прохрипів він. — Забава скінчилася. Розіходьтесь усі додому, поки я не розпочав масові арешти.

Рефері був сам не свій.

— Ви що, так нічого й не зробите? — зарепетував він. — Мою ж залу зруйновано.

— Боюся, що нічим вам не допоможу, — розвів руками інспектор, але рефері не збирався відступати.

— Гаразд. Якщо ви нічого не зробите, то я зроблю, — він пронизав пані Тиблетовату й Сіґурда суворим поглядом. — Вам обом заборонено відтепер виступати, — заявив він, — причому не тільки в моїй залі, але по всьому світі. Ви вже ніколи не будете реслерами. Довічна заборона!

Рефері відвернувся й пішов назад у свою захляпану водою залу.

Інспектор Дірка зловісно вишкірився.

— Ну, здається, ви тепер обоє безробітні, — захихотів він. — Так вам і треба, — додав він, сідаючи в машину й від’їжджаючи.

Пожежна бригада скрутила свої шланги й теж забралася. Юрба почала поволі розходитися по домівках. Навіть три старушенції почовгали геть, тихенько рюмсаючи у свої джемпери. Минув якийсь час, аж поки до Сіґурда дійшло, що, власне, сталося.

— Більше не буде штурх-штурх? — запитав він.

Пані Тиблетовата похитала головою.

— Не буде тиць-миць?

— Ні, — відповіла вона.

— Не буде ніженьки-трісь і рученьки-хрясь?

— Ні! — роздратовано гаркнула пані Тиблетовата.

— Ти сердита, — зауважив він.

— Так! Я сердита!

— Ти дуже сердита.

— Так! Я дуже сердита! — заволала пані Тиблетовата.

— Ти дуже, ДУЖЕ, ДУЖЕ сердита! — додав Сіґурд.

— Заткни ти свою пельку, заради всіх святих! — зарепетувала бідолашна пані Тиблетовата і з такою силою лупнула Сіґурда своєю сумочкою, що та зачепилася за один із рогів його шолома.

Вона стала її смикати, і тут розщепилася застібка, й половина вмісту сумочки висипалася геть. Пані Тиблетовата втомлено стала навкарачки й почала все збирати.

— Хотіла б я, щоб ти збагнув, наскільки все серйозно, Сіґі, — сказала вона йому. — Ми вже ніколи не зможемо займатися реслінгом. Ми втратили роботу, а це означає, що в нас немає грошей. Як нам тепер жити?

Сіґурд подивився на свою дружину з бадьорою посмішкою.

— Всьо буде чотко, цьотка-шмотка, — бовкнув він. — їдемо до пана й пані Елісів, до Тіма й Зої. Вертаємося в готель «Вікінг».


7.  Вікінги йдуть! | Вікінг у моєму ліжку | 2.  Тяжка форма вікінгіту