home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



6. Падає бомба

Чашечка чаю аж ніяк не вгамувала пані Тиблетовату. Вона сиділа за обіднім столом і сердито барабанила пальцями по гладенькій поверхні. Навіть не скинула з себе плаща. Родина Елісів спостерігала за нею, намагаючись уявити, про що вона думає і що збирається вчинити.

Першим порушив тишу Тім.

— Наприклад, ми влітаємо в поліцейський відділок і кричимо: «Вогонь! Пожежа!» Усі тоді біжать надвір, а ми за той час зможемо прокрастися всередину й визволити Сіґі.

— А як ми відчинимо його камеру? — запитала Зоя.

— Розпиляємо ґрати.

— Тіммі! Це божевільна ідея.

— Ну то придумай щось краще, голова два вуха.

Пані Еліс зміряла дітей холодним поглядом.

— Ну годі вже, ви двоє. Маємо й без ваших суперечок достатньо клопоту.

Пані Еліс повернулася до Тибці й лагідно поплескала її по руці.

— Хочете ще трохи чаю?

Пані Тиблетовата похитала головою. Було видно, що та потроху закипала зсередини, і всі чекали, коли ж вона вибухне. Але вона не вибухала. Натомість відсунула своє крісло і взяла в руки сумочку.

— Я йду в поліційний відділок, — повідомила вона. — Пане Еліс, чи не могли б ви мене, будь ласка, туди підкинути?

— А що ви збираєтесь робити?

— Я поговорю з ними. Не можу повірити, що той поліцай… Гарнітур, чи як там його звати… настільки дурний, що не розуміє, якої помилки він припустився. Я впевнена, що це звичайне непорозуміння. Ходімо. Не гаймо часу й залагодимо цю халепу.

Пані Тиблетовату було вже не зупинити, тож усі сіли в машину, і пан Еліс повіз їх до поліційного відділку.

Як вони й очікували, там уже були констебль Гарні й пан Трип. Вони сиділи за столом у приймальні і з надзвичайно задоволеним виглядом наминали якісь великі вершкові тістечка. Вглибині, позаду столу, виднілася ціла низка камер. У кутку однієї з них лежала жалюгідна купа якогось смердячого лахміття.

Пані Тиблетовата покрокувала до столу й затарабанила по ньому кісточками пальців.

— Якщо не помиляюся, пане офіцере, у вас тут є мій чоловік, тож я хотіла б його, якщо не заперечуєте, забрати звідси.

Констебль Гарні збентежився.

— Я дуже перепрошую, мадам. Ви, мабуть, помилилися. Єдина особа, яка тут перебуває, це… гамм… — констебль Гарні зиркнув на пана Трипа, й вони захихотіли. — Не можу його описати вам інакше, як скажений ідіот, що нап’яв на себе найсмердючіше, найбрудніше і найхимерніше ганчір’я замість одягу. Він себе вважає вікінгом! Що за посміховисько! Тут іноді трапляються і психопати, мадам.

Пані Тиблетовата також усміхнулася.

— Цей психопат, пане офіцере, — мій чоловік, який, доводжу до вашого відома, зовсім не ідіот. Він справжній вікінг. Прошу ласкаво його відпустити.

Констебль Гарні і пан Трип перезирнулися. Пан Трип застиг, так і не донісши до рота шоколадне тістечко. Вони подивилися на Елісів.

— Вона каже правду, — люб’язно підтвердила пані Еліс.

— Слово честі! — заприсяглася Зоя.

— Щоб нам тут крізь землю провалитися! — додав для переконливості Тім.

Констебль Гарні нахилився над столом і випадково вперся ліктем у вершкове тістечко. Навсібіч порснули вершки і крем.

— Боюся, мадам, що вашому чоловікові загрожують дуже серйозні обвинувачення. — І він зачитав цілий список правопорушень, включно з «викраденням поліційного авта й намаганням його втопити».

— Але ж він не розумів, що робить якісь погані речі. Він — вікінг з X століття!

— Ну звісно, мадам! А я — Дональд Дак!

Пані Тиблетоватій вже уривався терпець.

— Він це робив для самооборони, — втомлено додала вона.

Цієї миті безформна купа лахміття в камері зненацька ожила й кинулася на ґрати.

— Сама як ворона! — заревів Сіґурд, щосили трусячи ґратами.

— Мій бідний Сіґі! — закричала пані Тиблетовата, простягаючи руки до свого ув’язненого чоловіка. — Що вони з тобою зробили? — вона озирнулася на констебля Гарні й пронизала його металевим поглядом.

— Прошу його відпустити, пане констеблю… я впевнена, що ми залагодимо цю справу в суді. Він цілком сумирний. Немає жодної потреби тримати мого чоловіка за ґратами, немов якусь тварину в клітці.

— Сумирний! — пискнув пан Трип, який нарешті спромігся проковтнути своє шоколадне тістечко. — Він погрожував мені електропилою!

— Випустіть його! — гаркнула пані Тиблетовата.

— Ні.

Пані Тиблетовата шпурнула на стіл свою важку сумочку.

— Знаєте, що це, пане офіцере?

— Сумочка, мадам, — крижаним голосом озвався констебль Гарні.

— Помиляєтесь. Це — холодна зброя… — засичала пані Тиблетовата, а тоді завертіла сумочкою над головою, немовби вікінг сокирою. — І я використовую її для того, щоб лупцювати по голові тупих поліцаїв, аж поки до них дійде.


Вікінг у моєму ліжку

Вона почала з такою силою гамселити констебля Гарні, що той пірнув під стіл і поспіхом натиснув там кнопку тривоги.

У приміщенні завила сирена.

Сіґурд розлючено торохкотів ґратами.

— Випустіть мене! Не рухайте жінку-вікінга! Іменем Тора, я вручу вам вази!

Зоя похитала головою.

— Мабуть, Сіґі, ти мав на увазі, що скрутиш їм в’язи.

— Так, так! Я скручу в’язи і вази! Не чіпайте жінку-вікінга!

Еліси не зовсім розуміли, чому Сіґурд зчинив такий ґвалт, адже найважчі удари сипалися якраз на констебля Гарні й пана Трипа, котрих пані Тиблетовата безупинно лупцювала своєю сумочкою.

Але невдовзі прибуло підкріплення з інших частин поліційного відділку, і битва розгорілася не на жарт.

Тім підстрибував і кричав: «Вогонь! Пожежа!», — гадаючи, що це якось допоможе, хоч це аж ніяк не допомагало.

Решта родини Елісів відступили на безпечну відстань, очікуючи, коли ж станеться невідворотне.

Це просто неймовірно, скільки було енергії в пані Тиблетоватої, а пан Еліс дивувався, де вона встигла навчитись усіх тих бойових прийомів. Поліцаї розліталися навсібіч.

Вона стисла під пахвою голову одного з них, а іншому заламала руку. Але сили були надто нерівні. Поліцаї змогли взяти верх лише завдяки своїй сукупній вазі. Вони обліпили пані Тиблетовату, аж там, де вона стояла, виросла якась велетенська й рухома синя гора. Майнули наручники, і ось уже Тибцю заштовхали в ту саму камеру, де сидів Сіґурд.

Вони припали одне до одного у зворушливих обіймах.


Вікінг у моєму ліжку

Констебль Гарні підвівся з підлоги, поправив капелюха і спробував набрати спокійного й незворушного вигляду.

Тім і Зоя ледве стрималися, щоб не сказати йому про розплющене шоколадне тістечко, що прилипло до його лівого плеча, немов якась химерна гігантська гусінь.

— Ще хтось хоче опинитися за ґратами? — запитав він.

Пан Еліс поволі похитав головою. Він підійшов до камери й подивився на Сіґурда й Тибцю.

— Не журіться. Ми вас тут на якийсь час залишимо, аж поки справу передадуть у суд. Побачимося на судовому засіданні. Я певний, що все буде добре! — сказав він якомога переконливіше.

Пані Тиблетовата була на диво життєрадісна.

— Усе гаразд, пане Еліс. Ідіть і займайтеся готелем. Я маю Сіґі, а він мене, і це найголовніше!

Упродовж наступних днів у готелі «Вікінг» панувала глибока й понура тиша. Навіть гості мали засмучені обличчя. Готель був переповнений насамперед завдяки Сіґурду. Гостям подобалося бачити велетенського кошлатого вікінга, котрий постійно потрапляв у халепи й розмовляв дивакуватою мовою.

Тепер, коли Сіґі тут не було, всі зрозуміли, наскільки їм його бракує. Навіть пан Еліс тужив за ним, хоч саме йому завжди доводилося розв’язувати створені Сіґурдом проблеми. Також усі тужили й за пані Тиблетоватою. Лише завдяки їй справи в готелі завжди йшли так гладко. Пані Еліс узагалі вважала, що всіх цих прикрощів не сталося б, якби Тибця не була змушена поїхати й заопікуватися сестрою.

Пану і пані Елісам доводилося працювати втричі більше, ніж досі. Тім і Зоя допомагали чим могли, але приємного в цьому було мало. Усі відчули невимовну втіху, коли нарешті настав день судового розгляду. Навіть гості готелю заздалегідь зайняли перші місця в судовій залі Флотбі, де мала вирішуватися доля Сіґурда й пані Тиблетоватої.

Пан і пані Еліси були за свідків. Вони доводили судді, що Сіґурд — вікінг з X століття родом із Гедебі. Спробували пояснити їй, яким чином Сіґурд узагалі з’явився в готелі «Вікінг».

Бідолашна суддя цілком розгубилася, але Зої вдалося остаточно переконати її в правдивості цієї історії.


Вікінг у моєму ліжку

Зоя просто й відверто розповіла про життя з Сіґі протягом останнього року, а ще розказала судді Фарлі, як вона навчила Сіґурда розмовляти по-англійськи й довідалася про його батьківщину.

Це справило велике враження на суддю Фарлі, і виглядало, що справи складаються для Сіґурда й Тибці доволі добре.

Але тоді слово взяли констебль Гарні та пан Трип, і справи почали швидко погіршуватися. Мова йшла про численні злочини й правопорушення, останнім з яких було «чіпляння шоколадного тістечка до службового мундира офіцера поліції».

Еліси пильно вдивлялися в обличчя судді Фарлі. Воно ставало з кожною секундою суворішим. Вряди-годи суддя вельми похмуро зиркала на Сіґурда й пані Тиблетовату. Вона похитувала головою й записувала щось у блокнот.

Пані Еліс торкнулася чоловікової руки і прошепотіла йому:

— Мені це не подобається, Кіфе. Поглянь на обличчя судді. Боюся, що цього разу Тибці й Сіґурду не врятуватися.


5.  Сіґурд рятується втечею | Вікінг у моєму ліжку | 7.  Вікінги йдуть!