home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



4. Сіґурд шаліє

Пан Трип біг до самого поліційного відділку Флотбі не зупиняючись.

— Допоможіть, на поміч! Там вирвався на волю вікінг, який хоче покришити мене, мов салямі! — зарепетував він поліцаю, котрий сидів за столом.

Констебль Гарні незворушно поглянув на пана Трипа:

— Я зрозумів вас. Прошу зробити глибокий вдих і якомога спокійніше розповісти мені, що сталося.

Пан Трип налякано зиркнув через плече на прочинені двері.

— Я щойно був у готелі «Вікінг». Там є вікінг… принаймні той божевільний називає себе справжнім вікінгом і намагається покришити мене Смертохрапом.

— Смертохрапом? Вибачте, пане, але що таке Смертохрап?

— Електрична пила.

— Електрична пила?

— Так, пане начальнику, електропила. Заради всіх святих, прочистіть свої вуха й послухайте. Мусите щось робити.

— Це дуже серйозне звинувачення, пане. Спроба вбивства електропилою. Можете описати мені злочинця?

— Так. Він гидкий-прегидкий, — не роздумуючи бовкнув пан Трип.

— Гидкий-прегидкий, — повторив констебль Гарні. — А чи не могли б ви, пане, змалювати його трохи детальніше?

— Так. Він гидкий, бридкий відразливий! — вигукнув пан Трип, так і не збагнувши, про що його питають.

— Ні, ні, пане Трип… чи не могли б ви описати, як він виглядає?

Пан Трип квапливо описав Сіґурда в усіх деталях. Поки пан Трип говорив, констебль Гарні швиденько щось малював на великому аркуші паперу, а коли інспектор охорони здоров’я закінчив, констебль Гарні гордо показав йому свою замальовку.

— Ось! Що скажете? Я думаю, що ми легко розшукаємо цього типа. Звичайно, він аж ніяк не може бути справжнім вікінгом, а отже він, окрім усього, ще й порушує закон про заборону неправдивої реклами.

Пан Трип вишкірився підленькою посмішкою.

— А ще він іноземець!

— Іноземець? То ми ще й перевіримо його паспорт. Можливо, він нелегальний іммігрант. Ану, що ми вже тут маємо: спроба вбивства, порушення закону про заборону неправдивої реклами і нелегальна імміграція, — констебль посмоктав кінчик олівця. — Не кажучи вже про носіння холодної зброї, тобто електропили, — сказав він із переможним виглядом.

— Я думаю, що вашому хлопцюзі-вікінгу доведеться не один рік просидіти в тюрязі. Ану, ходімо й заарештуймо його.

Пані Еліс анітрохи не здивувалася, коли, почувши стук і відчинивши готельні двері, побачила пана Трипа разом із поліцаєм.

Поліцай рушив до неї, поправляючи свій шолом.

— Я Гарні, мадам, — пояснив він.

Пані Еліс пильно придивилася до моложавого обличчя поліцая.

— Так, доволі гарний… принаймні як на поліцейського.

Констебль став червоним як буряк.

— Я не це мав на увазі, мадам.

— Я так і подумала. То, може, почніть спочатку?

— Я поліцейський констебль Гарні і прийшов до вас, боюся, в дуже серйозній справі. Я прийшов заарештувати вікінга на ім’я Сіґурд.

Пані Еліс навіть подумати не могла, що справи будуть аж такі погані. Дивлячись на зловісну посмішку на обличчі пана Трипа, вона зрозуміла, що Сіґурд потрапив у велику халепу, а як його з неї визволити, їй навіть на думку не спадало.

— Зараз я його приведу, — спокійно пообіцяла вона й побігла шукати свого чоловіка.

Пан Еліс, почувши новину, заскреготав зубами.

— Сіґурд там садить нові кущі в саду. Я відпроваджу його у вітальню.

За кілька хвилин пан Еліс повернувся разом із Сіґі. Його руки були геть вимащені землею, в якій він щойно порпався.

Пані Еліс представила всіх, сподіваючись, що Сіґурд справить на поліцая добре враження.

Сіґі вже навчився гарних манер. Його обличчя засяяло широкою невинною посмішкою, він рушив до констебля Гарні і приязно потис йому руку.

На жаль, на руці констебля залишився грубий шар маснющої землі з готельного саду. Поліцай хотів було вправно її витерти, але тепер уже на його мундирі з’явилося кілька величеньких смуг грязюки.

— Пошкодження мундира офіцера поліції — це дуже серйозне правопорушення, — пробурмотів констебль Гарні, намацуючи свій записник.

Пан Еліс запитав, що, власне, сталося. Чому вони хочуть заарештувати Сіґурда?

Констебль Гарні миттєво почав зачитувати довжелезний список звинувачень, а пан Трип шкірився і збуджено перестрибував з ноги на ногу, докидаючи нові деталі. Зрештою констебль Гарні захотів побачити Сіґурдів паспорт.

— Пасту в рот? — перепитав Сіґі. Він озирнувся й побачив біля входу до готелю величеньку діжку з трояндовим кущем, у якій хтось залишив напівпорожню банку з-під томатної пасти.

Звичайно! Ось воно!

Сіґурд підхопив руками діжку і підніс її прямісінько до рота констеблю Гарні.

— Паста в рот! — повторив збуджено Сіґі, гадаючи, що це якась нова весела гра.

— Що ви робите? Думаєте, що це кумедно? — вигукнув констебль Гарні.

Сіґурд кивнув головою й засяяв ще ширшою посмішкою.

— Я кумедно. Ти кумедно. Кумедний чоловік у кумедному синьому капелюсі!

Констебль Гарні задер угору носа і вхопився за ремінець свого шолома.

— Я зовсім не кумедний, і мій капелюх не кумедний, — прохрипів він.

Пан Еліс поквапився прийти на допомогу Сіґурду.

— Пане офіцере, Сіґурд не має паспорта. Бачите, він прибув сюди не з іншої країни, а з іншого століття… з X століття, а тоді паспортів ще не було.

— Справді? Тоді мене звати Дарф Вейдер!

— Здається, він був вищий на зріст, — пробурмотіла пані Еліс.

— Вам зараз буде не до сміху, мадам. Цей вікінг повинен пройти зі мною до поліційного відділку для подальшого з’ясування справи.


Вікінг у моєму ліжку

Пан Еліс повернувся до Сіґурда, намагаючись пояснити йому ситуацію, але Сіґі не хотів навіть слухати.

— Я не йти з паном Синьокапелюхом.

— Образа офіцера поліції, — пробурмотів констебль Гарні, знову витягаючи записник. — У вас немає вибору, пане. Прошу йти за мною й не погіршувати своє становище.

Саме цієї миті констебль Гарні припустився фатальної помилки. Він спробував смикнути Сіґурда за руку. Сіґурд миттєво відскочив назад і видобув із піхов Носодлуба.

— Агов! — зарепетував Сіґурд. — Смерть моїм ворогам і ворогам моїх ворогів і ворогам ворогів моїх ворогів… ось так. Іменем Тора, я порубаю всіх на біфштекси!

Тепер уже безнадійно було вгамовувати вікінга. У нього закипіла кров. Він так оскаженіло розмахував над головою Носодлубом, що зрізав три мотузки з підвішеними попід стелею кошиками.

Констебль Гарні і пан Трип нажахано дивилися на божевільного воїна-вікінга й поволі відступали назад.

Констебль Гарні в душі дуже цим тішився. Флотбі зазвичай було таким нудним селом, а ось тепер на його очах розгорталася справжня пригода.

— Гадаю, треба викликати підкріплення, — прошипів він на вухо панові Трипу. — Гайда назад до відділку… швидко!

Вони стрімголов кинулися навтікача, залишивши Сіґурда, що розмахував Носодлубом, на готельному порозі.

Пан і пані Еліси розпачливо перезирнулися. Тут на подвір’я, почувши гармидер, вийшли Тім і Зоя. Коли вони довідалися, що Сіґурда мали заарештувати й забрати геть, їх охопив жах.

— Зроби щось, татку! — закричав Тім.

— Не можу. Я не знаю, що робити, — майже плакав пан Еліс.

— Але ж він не вчинив нічого поганого! — лементувала Зоя.

— Нічого? А те, що він ганявся за паном Трипом з електропилою, не кажучи вже про спробу простромити поліцая Носодлубом?

— Але ж це була самооборона, — заперечила Зоя.

— Сама як ворона! — вигукнув Сіґурд із широченною посмішкою.

— Не «сама як ворона», а «самооборона», — виправила його Зоя.

Сіґурд нестямно замахав головою.

— Сама як ворона!

Пан Еліс закрив лице руками. Він уже чув сирени поліційних авт. Тім також подивився в той бік, стоячи на готельних сходах.

— Швидко! — крикнув він. — Мусиш тікати, Сіґурде. Вони їдуть по тебе.

Але Сіґурд наполягав на своєму.

— Я не йти. Я не боягуз. Якщо Синьока-пелюх хоче Сіґурда, нехай іде і бере.

Сіґурд поволі видобув Носодлуба і рушив сходами вниз, а тим часом на подвір’ї з’явилися шість поліційних машин. Відчинилися дверцята, і з них вистрибнули двадцять поліцаїв. Констебль Гарні стояв позаду з мегафоном.

— Здавайся! — крикнув він. — Тобі не втекти. У нас чисельна перевага. Двадцять проти одного. Здавайся!

Сіґурдова відповідь виявилася цілком несподіваною і застала всіх зненацька. Він почав скидати з себе одяг. Спочатку роззувся. Тоді зняв куртку. Скинув сорочку і став скидати штани.

— Що це він робить? — прошепотіла пані Еліс.

— Роздягається, — відповів пан Еліс, не вірячи власним очам.

Зоя схопила батька за руку.

— Татку, я знаю, що він робить! Він починає шаліти!

— Шаліти? — перепитав пан Еліс. — Та він уже давно шизонутий псих, якщо хочеш знати!

— Ні, ні! Шаліти як шаленець. А «шаленцями» називали воїнів-вікінгів. Коли під час битви вони опинялися в безвихідній ситуації, то скидали з себе одяг, а тоді кидалися в бій!

— Що за дивовижний звичай, і скільки ти всього понаучувалася в школі, - вимовив пан Еліс.

Сіґурд тим часом умостився на кам’яній долівці, скидаючи штани й бурмочучи сам до себе:

— Я воїн-шаленець. Я покроплю весь сад кров’ю панів Синьокапелюхів.

Скориставшись нагодою, констебль Гарні вигукнув:

— В атаку! — і двадцятеро поліцаїв потупотіли до готельних сходів, тоді як Сіґурд одчайдушно вирішував, що йому робити: скидати й далі штани чи натягати їх назад?


3.  Смертохрап! | Вікінг у моєму ліжку | 5.  Сіґурд рятується втечею