Розділ 42

Дивно, але після такої напруженої розмови із сином та дружиною Андрій Андрійович відчув полегшення. На душі стало спокійно, ніби він скинув із грудей камінь, який весь час тиснув так, що не можна було дихати. Тепер він добре та чітко усвідомлював, чого хоче. По-перше, він змінить місце роботи й почне все спочатку. Не треба буде жити у вічному напруженні після того, як дадуть конверта з грошима. По-друге, здихається Сергія Олеговича, бо він йому вже не потрібний. Зважаючи на те, що той знав забагато зайвого, він дасть йому відкупні та перепродасть іншому, кому надалі буде потрібний депутатський мандат. Такий хвацький та верткий, як в’юн, Сергій Олегович буде в ціні. Будинок він залишить дружині та синові, а сам переїде до заміського будинку під Києвом. Андрій Андрійович похвалив себе хоча б за одне правильне рішення — цей будинок він оформив не на сина, а на себе. Він платитиме за навчання Стася та надсилатиме на його рахунок гроші в розумних межах.

А ще він був упевнений, що необхідно розшукати Людмилу, і зробити це треба негайно, не зволікаючи, зараз, доки в нього є вільний час.

Андрій Андрійович зовсім без жалю покинув дім, який так і не став йому рідним, та виїхав автівкою з подвір’я. Добре пам’ятав дорогу на Нові Липки та будиночок біля сільської школи.

«Після візиту до Людмили, — розмірковував він під тихий шелест м’яких гумових шин по асфальту, — потрібно буде знайти Максима. Людмилі я теж обов’язково розкажу про свого студентського друга».

Якщо хтось зможе його зрозуміти, то лише вона, тиха та самотня жінка в смішних окулярах. Андрій Андрійович не припускав навіть думки про те, що малознайома жінка може виставити його за двері, навіть не вислухавши. Інтуїтивно відчував: вона не така, як його дружина, тим паче, повна протилежність Анжелі, яка вміла слухати, але не могла думати.