home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



5. Христинка


Озивається мобільний Віктора скорботною мелодією. Просила ж змінити її — чомусь вона мене дуже дратує, нагадуючи траурну заупокійну месу в римо-католицькій церкві. Я її називаю «реквієм за мрією». Віктор погоджується, та мелодію не змінює. Похапцем хапається за слухавку:

— Так. Доброго дня! — Кілька секунд він уважно слухає. За той час на його обличчі відбулася разюча переміна. Від зацікавленості тим, що я щойно розповідала про візит Інни, — і до фатальної розгубленості від почутого в слухавці. — Як це трапилося? Що? Так, уже виходжу. Негайно. Ви впевнені, що з дитиною все гаразд? За кілька хвилин буду.

Віктор аж перемінився. Пополотнів, очі мигнули недобрим вогнем. Навмання закинув телефон до кишені куртки і, випереджаючи моє запитання, випалив:

— То вихователька Христі, Елеонора Дмитрівна. Щойно була спроба викрасти малу з ігрового майданчика в дитсадку.

Я ошелешено дивлюся на Віктора. Мені стає зле, паморочиться в голові.

— Як Христинка?

— Усе гаразд. Вихователька почала плести якісь дурниці про чортівню, видно, отримала добрячий шок. Каже, начебто Христина спочатку якось раптово розчинилася в повітрі, а потім нізвідки взялася.

Я зітхаю. Сумно похитую головою. І чому мене це геть не дивує? Коли поруч маєш аж забагато химерного, то чудне вже перестає тебе дивувати.

— Поїхали, Вікторе. На місці все з’ясуємо.



предыдущая глава | Крила кольору хмар | cледующая глава