home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



3. Світанок


— Чорт… — Софія безсило падає на найближчий стілець і, не відриваючи очей від щойно вимкнутого мобільника, методично повторює: — Чорт-чорт-чорт…

Це звучить безнадійно як для звичайної лайки. Цікаво, чи їй відомо, що існують слова, котрими не варто розкидатися намарно, якщо не готовий до прогнозованих наслідків?

Жужмом відправляю використані серветки до майже повного сміттєвого бака. Намагаючись не грюкнути, вивантажую брудний посуд у мийку. Ніж із дзенькотом падає на кахель підлоги. Це хто ж отак квапиться до мене? Овва! Таки роблюся надто забобонною.

Софія підводить на мене почервонілі очі, а я майже демонстративно переводжу погляд на кухонне вікно. Нащось відзначаю, що не завадило б його протерти, бо геть запилене та закіптюжене. Для мене з’ява сонця у цьому вікні — це наче вітання зі мною мого міста. Маленька молитва до Творця, який починає ранок, нове коло доби з сонячних паростків, щедро засіваючи ними землю. І закіптюжене вікно, між іншим, теж.

— Адо, обережніше з посудом, не розкидай ножі, — автоматично зауважує Софія. І несподівано змінює тему, не чекаючи моїх виправдань. — Слухай, дівко, а в п’ять років людина може бути нещасною? Цього тебе в універі на твоїй психології випадково не вчили?

Мало не випускаю з рук склянку. Чого це раптом жінку потягло на психологічні консультації?

— Ну… Якраз на п’ять років припадає вікова криза. Період формування самостійності. Неслухняність — норма. Хоч малий і любить своїх батьків, і, цілком вірогідно, щасливий.

Софія сумно всміхається.

— А ти здібна студентка. Коли й встигаєш учитися? Неслухняність — то норма, кажеш? А як щодо так званої «типової поведінки» за п’ять днів до повного місяця?

— Тобто чотирьох днів? — уточнюю якнайспокійніше. — Місяць буде уповні якраз через чотири дні. А ніяк. Жоден поважний навчальний заклад не вводить до програми парапсихологію. Перевертні існують у бульварному чтиві, голлівудських фільмах, бабських забобонах. Ну, і ще у свідомості істерично налаштованих суб’єктів.

Мені таки вдалося допекти їй останніми словами.

— Істерично налаштованих, кажеш? — Софія нервово кривиться. Я ствердно киваю. Вона квапливо додає: — І чого тоді вартують такі навчальні заклади, скажи, га? Багато вважить усе суспільство, якщо не в силі справитися з…

Вона говорить дедалі швидше та швидше, щораз голосніше та голосніше. Може розпочатися істерика. Стараюся не реагувати активно на монолог Софії. Тим часом до кухні зазирає Інна. Вона далеко не дурепа, бо примудряється майже безгучно причинити двері до зали з того боку, і це із повною тацею в руках. Для чого всім чути Софіїн галас? Зрештою, з ким не буває?

— Звісно, легко переконати себе, що перевертні — то вигадка чи забобони. Найлегше запхати голову в пісок. Звідтам точно проблема не проглядається. А що робити з тими, хто встряв у те, чого офіційно не існує? Авжеж, звісно. Відповідь на поверхні — сам винен. У мене є подруга, дуже гарна подруга, але трохи безголова… Її хлопець кинув. А вона з ним ще зі школи зустрічалася. І гидко кинув, при всіх знайомих відставку дав, принизливо так. От вона й вирішила довести світу, що варто лишень по-справжньому зажадати, як вдасться відхопити багатого залицяльника, а не якогось там шмаркача. Подрузі пощастило, вона навіть не докладала великих зусиль. Доволі швидко відшукався солідний залицяльник. От тільки кілька днів на місяць він прохав, ні, наказував, щоб вона навіть не телефонувала йому. У ті саме дні, коли місяць уповні.

Софія вмовкає. Наливаю їй води в першу-ліпшу склянку. Її зуби дрібно цокотять об скло. Подруга-дурепа, кажеш?

— Вона вирішила простежити за ним у такі дні й була неприємно вражена? — дуже обережно перекидаю місток до найважчої частини розмови.

— Ні! Вона не стежила за ним у такі дні! У неї вистачало на це гонору! У той клятий день місяць ледь народжувався, та коли вона сіла в розкішну машину залицяльника, то її ледь не знудило. У салоні пахло не лише дорогими парфумами, а й різким тваринним духом. Ні, Адко, вона не намагалася втекти, поки не пізно, розумієш? Бо просто не знала, що для того, аби втратити над собою контроль, деяким… істотам… потрібний не місяць уповні, а, скажімо, бій. Виграний бій із рівним суперником. І самиця… Це для того, щоб остаточно відчути себе переможцем. А чи залишиться живою жінка після сексу зі звіром? Пхе, кого такий дріб’язок цікавить?

— Софіє, чому ж твоя подруга зберегла цю дитину? Після такого… Ніж поклади на стіл, гаразд?!

Вона слухняно кладе на стіл гостро наточений ніж. Здається, навіть не зауважила, що вертіла його в руці. Це вже не істерика. Я ненароком розітнула давній нарив, тепер слід допомогти вичавити увесь гній.

— Вона відразу і не зрозуміла, що залетіла. Переховувалася кілька тижнів. Старалася забути жах від пережитого. І навіть, дурненька, тішилася, що жива залишилася. А коли втямила, що дитя під серцем носить, то було запізно. Ніхто не брався зробити легальний аборт, а загинатися у якійсь брудній дірі під рукою акушера-покидька не захотіла. Надто подруга любить життя! От і носила маля. Різні думки навідували її у той час, навіть хотіла народити і вбити майбутнє чудовисько. Ей, дівчино, ти чомусь почутим не дуже шокована?

Скептично посміхаюся. Брехати не випадає, і, здається, це викликає у Софії щире розчарування. Та вона веде історію далі:

— А потім… Потім вирішила, що нікого вона не вбиватиме. А просто віддасть малого до притулку. Бо в чому дитина винна? Хай собі живе. Але… Дівчинка народилася, не хлопець. Маля народилося передчасно, пологи були складні, навіть дивувалися педіатри, як тільки вижило? Та попри все лікарі запевняли матусю, що немовля напрочуд гарненьке і дуже-дуже сильне. Їх у пологовому будинку хтозна-скільки протримали, вмовляли маму власним молоком доню годувати. Вона категорично відмовлялася. Це доволі просто пояснювалося: у матері депресія після складних пологів, от молоко й перегоріло. А родичів, щоб підтримати в таку хвилину, в породіллі не виявилося. Рідна матінка гайнула за океан, обкрутивши якогось там пристаркуватого містера-твістера, коли подруга ще в школі вчилася. Так жодного разу матінка і не зателефонувала з далекої Америки. Батько спився. А рідний татко малої навіть не знав, що у нього народилася донька з упослідженою спадковістю звіра. От скажи, невже вона не могла зробити так, щоб її хоч хтось любив?

— Скажу, що ти перебільшуєш, Софіє. Хіба ти не любиш її? А пораду все-таки твоїй подрузі дам. Якщо вона періодично, коли місяць уповні, буде перейматися через те, що донька няню не слухає, чи з подругами свариться, чи іграшки на місце не покладе, то доведе себе до божевільні. Дітлахи не можуть бути завжди чемними янголятами. А певна агресивність — це навіть непогано, Софіє. Хе, у школі точно знадобиться. Зрештою, як і в дорослому житті. Коли ж припустити, що твоя подруга не просто жертва багатого покидька, а й справді існують перевертні, то… Усе одно, поки малій п’ять, шість, навіть десять, хай мати не переймається — ще зарано для перетворень. Підлітком та може стати геть нестерпною, але для цього не обов’язково мати батька-вовкулаку. Якщо материнська кров цілком людська, то все може обійтися. Хай лише мати оберігає дитя від захоплення магією та від підозрілих знайомств. Я зараз не про компанії, де смалять що попало та п’ють дешеве пиво чи порошкове вино, хоч і від них теж варто триматися подалі. Я про тих, хто здатен ініціювати дівчисько, розбудити в ній звіра. Ну, чи ще когось там.

Таки я заповзялася за добу виконати місячну, як не піврічну, норму дурних вчинків. Виявляється, що «очі стали круглими від подиву» — то не просто фразеологічний зворот. Поспіхом додаю:

— Е, той, Софіє! Ти не думай, нічого надзвичайного в цьому немає. У мене знайомий навчається на філфаку. І вони влітку під час практики сучасний міський фольклор збирали, то такого наслухалися! Про упирів, вовкулак, домовиків і навіть русалок. Ну, от він і розповідав якось про перевертнів. А ми ще обговорювали згодом це, тобто з погляду психології аналізували. Ти спитала, і мені пригадалося… Хочеш, попитаю в університеті своїх викладачів, де у місті гарний дитячий психолог приймає? Про всяк випадок… Бо, знаєш, дитяча агресія коректується без огляду на нічні світила.

— Зрозуміло, — якимось дерев’яним голосом відгукується Софія. Потім майже демонстративно поглядає на годинник. — Дякую, Адо. Еге ж, можеш запитати про дитячого психолога. Не нашкодить. Зрештою, можливо, моя подруга таки має хвору уяву.

Софія поривчасто схоплюється зі стільця і рішуче додає:

— І взагалі, Адко, якого ти так довго стирчиш на роботі? Забирайся просто зараз додому, ніч видалася нелегкою.

Киваю і рушаю до дверей. Мене наздоганяють слова:

— Той, Адо! І обережніше, будь ласка, гаразд? Симпатичній дівчині ходити самотиною містом доволі небезпечно. Навіть удень.

Нічого не відповідаю на цю мудру нісенітницю. Таких, як я, самотніх, симпатичних, доволі багато, я не унікальна. Думається геть про інше: чого це раптом любі співробітники так почали перейматися моєю безпекою? Інна, тепер от Софія… Звісно, я зворушена. Та попри все…



предыдущая глава | Крила кольору хмар | cледующая глава