За звіром, відтінку води, полюють на ринках вечірніх.

Отож одягни свою маску, підфарбуй свої вії в зелене.

Патрони з дрімаючим шротом лежать на ебенових

                                                                лавах:

з весни до весни тут шумує вино, таке літо коротке,

така полум’яна стрільцям нагорода — чужинська троянда:

твоя мандрівна борода, ліниве полотнище пня.

Дим, гавкіт довкола! У хащах вони осідлали безумство!

І, наче рибалки, виловлюють неводом подих і світло примарне!

Вони заарканюють петлями крони і просять до танцю!

І роги полощуть в джерелах, щоб вивчити поклик принади.

Чи досить цупкий в тебе плащ, чи сховає він сяйво?

Як дрімота, крадуться вони поміж стовбурів, мовби нам

                                                           сни посилають.

Серця підкидають увись, як мохнаті м’ячі божевілля:

о руно відтінку води, наш прапор на вежі!