Зрадницьке серце
Зрадницьке серце, якому цей степ зводить місто
серед свічок і годин,
ти підносишся
разом з тополями аж до озер: там у тиші нічній
флейта різьбить собі друга свого німування,
і показує водам.
Берегом
ходить сповита думка і наслухає:
адже ніщо
не з’являється нині у власній подобі,
й слово, що зблискує понад тобою,
вірує в папороть і жука.