home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



1

Такого гарного лісу Доня ще не бачила., Між дубами легко похитувались білі й сині лісові дзвіночки. Доня пустила цуценя на траву і простягла руку до квітки.

— Не чіпай мене! — мовила квітка. — Бачиш, я п’ю нектар.

Аж тепер дівчинка помітила, що всередині дзвоника ворушиться маленька бджілка. Доня обернулася до своїх друзів і вражено завмерла, не побачивши ні Каспара, ні Бабусі. На березі стояв сивий дід у чорному костюмі, а коло нього маленька дівчинка у пишній мереживній сукні. Дівчинка сплеснула руками:

— Боже, невже ця ріка зробила мене знову дитиною?!

Дід зітхнув і нічого не сказав, але Доня зрозуміла, що хвилину тому він був Каспаром Гаузером.

— О, він ніколи не був Каспаром Гаузером! — як з-під землі вигулькнула папуга Алегорія. — Тепер ти бачиш його справжнє лице: старе і бридке.

— Він просто постарів. Таке буває, — зауважила Доня. — І чому б йому не бути Каспаром, коли всі його так називають?

— Слова, слова, слова! Хіба не осліпне той, хто живе у темряві? Замість упорядковувати світ, він зруйнував його своєю огидною Книгою! Замість радіти життю, він оплакував його. І ось наслідки. Усі тікають, як було задумано. Корабель збудовано. Зараз — відплиття. Чи, може шановний Каспар придумає інше закінчення?

— Я теж не хочу, щоб звірі відпливали, — сказала Доня. — Але я побачила, що багатьом з них живеться так тяжко, що я б сама втекла. Нікому не подобається, коли з нього знущаються…

— Фелікс виступив уперед:

— Ти уже все сказала, Алегоріє?

— Як я тебе ненавиджу, Феліксе! А ще більше ненавиджу Книгу!

І папуга відлетіла вглиб лісу.

— Боже, як добре мати гладеньку шкіру, пишні кучері й маленькі пальчики, — лепетала Дівчинка. — Я знову можу танцювати! Я не бачу себе в дзеркалі, але відчуваю, що гарненька. Мені хочеться погладити котика і почепити йому на шию бант…

— Вона збожеволіла, — сказав Фелікс; і відійшов убік, зневажливо позираючи, як колишня Бабуся по черзі гладить котів-псів.

Нарешті озвався Каспар:

— Я думаю, що в цьому світі ніколи не було ладу. Його не може бути без милосердя і доброти. Серед нас багато каспарів гаузерів. Єдине, що ми можемо зробити, вийшовши з темниці, це визволяти інших з неї і бути добрими до них. Далі ти підеш сама, Доню. Нам не можна йти разом до Єдинорога.

— Куди мені йти?

— Он стежечка. Це — поруч.

І Каспар, похиливши голову, пішов без стежки по м’якій траві, і під ногами у нього дзвеніли торішні дубові листочки. Кіт Фелікс трохи почекав, а потім повагом рушив за ним, обережно озираючись. У зубах він тримав футляр з павуком Альфредом.


РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ | Втеча звірів або новий бестіарій | cледующая глава