home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



4

— Що зі мною було? — спитала Доня. Вона лежала на зеленій траві, такій густій і м’якій, мов килим.

Бабуся посміхнулась до неї усіма зморшками:

— Тебе вкусила змія.

— То я вмерла?

— Боже, збав! — сплеснула руками Бабуся. — На те ми й чарівники, щоб рятувати від смерті.

— Вибач, — сказав Каспар, — що не встеріг тебе.

— Пізно вибачення просити, але теж попрошу, — буркнув Фелікс.

— Нічого зі мною не сталося, правда? Мені просто заболіло серце…

Її зараз більше цікавило, як вона опинилася на березі тихої річечки, за якою стояв дубовий ліс, такий могутній, аж дух забивало.

— Ми майже прийшли, — сказав Каспар, але якось не дуже радісно.

— Нарешті! А як я тут опинилася?

— Каспар ніс тебе на руках, — пояснила Бабуся. — Тепер лишилося перейти річку.

Фелікс з відразою глянув на воду і раптом вигукнув:

— Ого, яка риба!

У прозорій воді повагом пливла велика Золота Риба. В роті вона тримала білу троянду.

— То наша риба! — зраділа Доня. — Вона живе!

Риба не обізвалася, хіба кілька разів крутнула хвостом. Вона поспішала, несучи чарівну троянду Каспара.

— Чудова риба, — сказала Бабуся, — А яка поважна! То що? Будемо переходити? Котиків і цуценят треба взяти на руки.

— Я візьму цуценя! — сказала Доня.

— Чекайте! — вигукнув Каспар. — Не треба поспішати. Перейти річку — то дуже важливий акт. Ми можемо розчаруватись.

— Що має бути, того не минути! — і Бабуся почала скидати сукняні чоботи.

Доня теж роззулася. Коти-пси злякано мружилися на березі.

— Ходи до мене, котусю! — сказав Каспар і згріб Фелікса в обійми. — Може, вдасться тебе не втопити…

Каспар узяв ще й Міку. Бабуся — Лізу. А Доня — цуценя Графа. Дорослі пси Марс, Герцик і Тарзан почалапали за ними.

Бабуся перша ввійшла у воду й вигукнула:

— Яка краса! Зовсім тепла вода!


Тур

Володарю степів, під яким дрижить земля, срібнорогий брате мій, Туре, лаштуйся в дорогу. Ти сам, але душа твоя вмістила душі всіх, загиблих ще в прадавні часи, турів. Востаннє крикни так, щоб пролилася злива.

Хто найсильніший і найхоробріший, той гине найперше. Мушка сховається під листочком, мишка — у нірці, жабка — у мулі, але Тур не сховається у траві. Мисливці знищать його братів, його дружину, його дітей, а самого — розіпнуть і врядять учту з вином, на славу свого ідола, вимастивши йому вуста гарячою кров'ю. Хіба може бути володарем той, хто не в спромозі захистити власний рід?

Смуток ганьби покрив твоє чоло, брате Туре, низько-низько похилив ти голову, з очей закапали сльози. Попрощайся зі степом, якого вже немає, попрощайся зі світом, який не для тебе, інше сонце випестить для тебе траву. Ріка Вічності напоїть тебе безсмертям.

Озирнись востаннє. Забудь.

КОРАБЕЛЬ ВІДПЛИВАЄ.


предыдущая глава | Втеча звірів або новий бестіарій | РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ