home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



1

День тривав, хоч мала бути вже ніч. Вони й без годинника відчували, що з часом щось трапилось. Каспар кілька разів занепокоєно глянув на сонце, яке несподівано з’явилося на небі, й було якесь бліде, немічне. Діти знайшли покинуту залізничну колію з іржавими рейками, поміж яких росла трава, і трохи нею пройшли, щоб не плутати між горбочками, де ноги раз у раз провалювались у щурячі та мишачі нори. Нарешті вони втомилися й сіли просто на рейках, дещо розгублені, засмучені пригодою з мертвою рибою. Доня прихилилась до Каспарового плеча й задрімала. Неначе провалилась у яму. Зненацька її щось струсонуло. Вона закліпала й побачила, що над ними стоять троє чоловіків у шкіряних куртках з безвиразними обличчями.

— Хто такі?

Діти мовчали. Тоді один шарпнув Доню, інший — Каспара, заламавши їм руки за спину.

— Ми самі знаємо! — вищирив зуби третій. — Вибирайте! Або посадимо вас обох у темне підземелля, або ведіть нас до Моря. У нас там є невеличке дільце…

Доня злякалася за Каспара, бо для нього підземелля було найстрашнішим місцем у світі.

— Ми — діти… — пробелькотіла вона.

— Діти не швендяють пустирями! Давай, кажи швидше, якщо не хочеш, щоб тебе з’їли щури!

Каспар мовчки пручався, за що дістав ляпаса й звалився на землю.

— Що, зв’яжемо щенят?

Доня вкусила свого нападника за руку. Вона не сумнівалась, що це бандити. Зараз їх почнуть катувати, а потім, коли вони; опритомніють, може, вдасться якось одурити цих бандитів. За свій вчинок Доня теж дістала ляпаса і під ніс їй підсунули ножа, схожого на той, яким вдома ріжуть хліб.

— Не бійся, Доню, — озвався Каспар, — це ті самі типи, що ловили голубів. Це — не злі чарівники.

— Я знаю. У них і ніж кухонний.

— Поговори мені, поговори! Я нервовий, можу й ножем штрикнути!

— Кінчай з ними! У мішки — і в машину. Ця шпана швидко розколеться. Хочете поспіти на Корабель?

— Нічого ми вам не скажемо.

— Нічого, підтакнула Доня. — Ви не знайдете Моря, бо у вас нема серця…

— Чого-чого?

— Серця, кретини! — Чорна Блискавка показала ряд страшних зубів. Хвостом вона била об боки, що означало великий гнів.

— Мамо! — закричали бандити й кинулись навтікача.

— Привіт! — сказала пантера. — Я зараз повернусь…

І, виблискуючи чорним гнучким тілом, зникла за пагорбами. Каспар встав, а Доня сіла на землю.

— Ти дуже злякалась?

— Я ще не встигла злякатись.

Чорна Блискавка повернулася, важко дихаючи.

— Ти врятувала нам життя, — сказав Каспар.

— Бачите, перш, ніж летіти за океан, я хотіла побачити трохи світу.

— Тобі добре ведеться?

— Чудово! Тільки клітка сниться… Я постійно хочу бігати, стрибати, та й не годиться повертатися додому охлялою.

— А що ти з ними зробила? — спитала Доня.

— Звісно, що! Розірвала!

— О Боже!

— Там якісь гвинтики, пружинки, дротики — тьху! Оці троє промишляли тим, що ловили всяку звірину: голубів, котів, собак. Тепер їх уже ніхто не збере докупи…

— Бачиш, Каспаре, якби Чорна Блискавка лишилася в клітці, не було б нас кому врятувати.

— Ти не дуже скромна, — дорікнув Каспар.

— Пусте, — махнула лапою пантера, — це правда, що завдяки вам я на волі. Як мені хочеться пити! Я побіжу. Зустрінемось коло Моря. Воно вже недалечко.

— Гадаю, і нам пора, — сказав Каспар. — Підемо за нею.

— То Море так близько? Знаєш, я навіть не заплакала!

— Ти молодець! І ми дали б собі раду, навіть якби не нагодилася Чорна Блискавка.

— Але добре, що ми її випустили! Вона така щаслива…


РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ | Втеча звірів або новий бестіарій | cледующая глава