home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



2

Отямилась на лавці в парку. Каспар занепокоєно тримав її за руку.

— А де Море? Де Єдиноріг? — розчаровано спитала Доня.

— Яке море? Ти перегрілася на сонщ и знепритомніла…

Доня подивилася Каспарові в очі:

— Неправда!

Каспар зітхнув:

— Я хотів як краще. Ти ж мусиш пояснити сама собі, що відбувалось з тобою а це неможливо.

— Нічого, спробую, — буркнула Доня. — Дорослі завжди дурять дітей. Ти — дорослий!

— Я не став дорослим, але багато пережив. І знаю, як тобі буде боляче, коли ти вирізнятимешся серед інших. Тебе проі женуть, як білу ворону. Ти не матимеш друзів…

— Звірі будуть моїми друзями. То що — моя подорож скінчилася?

— Ні, але…

— Ура! — зраділа Доня. — Тоді ходімо!

— Ти добре почуваєшся? Тобі довелося перейти з одного світу в інший, а потім повернутися.

— А ти?

— Мені легше. Я вже навчився.

Коли вони вийшли з парку, Доня здивовано спинилася:

— Але ж це не те місто!

Так, зовсім інші будинки були перед ними: без жодних прикрас, схожі один на одний. У такому й вона жила колись.

— Коли подорожуєш, — пояснив Каспар, — можеш опинитися де завгодно. Я, правда, волів би побути трохи в тому лісі. Певно, так потрібно.

— Чому Єдиноріг не залишив нас коло моря?

— Ще не час. Хтозна, скільки ще доведеться мандрувати. А може, ми вже завтра дістанемось до моря.

— Ти такий розумний, а цього не знаєш! — дорікнула Доня.

— Дорога серця інакша, ніж дорога розуму. Якби ми йшли вздовж річки на південь, то дісталися б до моря. Але то| було б не те море, розумієш?

— Я вже бачила Море. Воно не схожі на те, про яке мені розповідали діти. Воно — безлюдне.

— Ти дуже правильно висловилась: «безлюдне».

… У цьому місті було дуже багато птахів. Люди теж зустрічалися, але рідше! Чим собі птахи вподобали це місто, Доня не могла збагнути. Дерев було мало і всі якісь обскубані. Натомившись, вони присіли на лавці, дивились, як довкола них ходить зграя голубів. Вони вже витрусили всі кишені в пошуках крихт, але набридливі птахи й далі заглядали їм у руки.

— Слухайте, голуби! — не витримала Доня. — Ми бідні мандрівники і не маємо чим вас пригостити. Каспар може вам дещо прочитати.

Але Каспар задивився на хмарку в небі. Доня мусила змінити тему:

— Ми теж можемо літати, якщо захочемо. Хоча по вас не дуже видно, аби ви вміли літати. А ми літали дуже високо над полями й лісами…

— Як це? — спитав один голуб. — Хіба ви не люди?

— А що, як ми люди, то вже незугарні до літання?

— А навіщо воно вам? — спитав другий голуб, легенько дзьобнувши Доню в палець.

— Це важке питання… Коли літаєш, то чуєшся такою легкою і вільною. А ви, я бачу, можете й без крил обійтися.

— Диви, яка розумна! — загуділи голуби. — Нам потрібні крила, щоб рятуватись!

І тут же зграя голубів перетворилася на хмару й так залопотіла крильми, що Доню ледь не змело з лавки. Потім хмара знову перетворилась у зграю і оточила бабцю з кошиком. Бабця мала на голові смішний зелений капелюшок. Вона кидала голубам зерно, крихти, насіння.

— Ти знаєш, — сказав Каспар, — я що раз рідше згадую Книгу. Може, там, куди ми йдемо, вона непотрібна? Звірі покинуть нас…

— А коли ми їх попросимо залишитись!!

Каспар похитав головою.

— Ну, тоді вони ще можуть повернутися!

Хлопець стиснув Донину руку і вона зрозуміла, що це можливо.

Тим часом трапилося щось неймовірне! З гори упала сіть і накрила голубів. Знявся лемент. Бабця затулила очі руками. Доня миттю перетворилася на пташку: крила потрібні для того, щоб рятуватись. Вона злетіла догори.

— Стій, стій! — закричав Каспар.

Частині голубів вдалося врятуватись: бабця трохи підняла сіть. Тут її відтрутило двоє чоловіків у однаковій обшарпаній сірій одежі. Вони миттю вхопили сіть і поволокли її до фургона, що стояв за рогом.

Доні нічого не загрожувало. Вона підлетіла до даху й побачила чоловіка в зеленому светрі. Він стояв, розкинувши руки, і його так пообсідали голуби, що він аж зігнувся.


предыдущая глава | Втеча звірів або новий бестіарій | cледующая глава