home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



1

Настав ранок після цієї незвичайної ночі. Доня навіть не хотіла лягати спати, така була окрилена успіхом. Трохи сердилася на Каспара, що той примусив її переживати, але навчитися чогось можна лише тоді, коли тобі довіряють. Так сказав Каспар.

Доня врешті-решт заснула у порожньому гніздечку на горищі, чорний кіт П’єро — у підвалі, де колись народився, а Каспар не спав. Він думав, як їм іти далі і чим усе закінчиться. Йому було неспокійно на серці. Втручатися у чуже життя треба дужа обережно і за крайньої потреби, без чаклунств. Чудеса блискавично змінюють світі і призводять до непередбачуваних наслідків. Каспар не хотів втягувати Доню в небезпечні пригоди, але це не вдавалось. Дівчинка змінилася сама. Вона здобула силу і тепер могла застосувати її собі на шкоду! Сила без знання — небезпечна. Хоч би Єдиноріг підказав… У добрі часи Каспарі відчував його присутність, але коли вагався, то ніби опинявся сам у безжальній пустелі під сліпучим небом, марно шукаючи зелений острівець з прозорим струмком. Навіть від Доні мусив ховатися зі своїм страхом. А що, як вони загубляться? Або потраплять у пастку?

Каспар міряв кроками напівтемне горище і від сутінків йому ставало ще сумніше. Коли він вдосталь наковтався пилюки, то виглянув на вулицю через напівкругле віконце, яке називають слуховим, бо в нього можна бачити лише дах сусіднього будинку. Він виліз крізь віконце на дах. Під ногами затріщала бляха і, щоб не збудити Доню, він послав їй веселий сон: як вона бавиться з іншими дітьми великим рожевим у золоті кружальця м’ячем. Поки вона ловитиме його, можна буде подивитися на місто згори. Свіжий вітерець торкнувся його лиця. Ще був ранок. Каспар побачив у себе під ногами зелене провалля — парк. Хоч як було високо, та знизу долинала музика й голоси дітей. Між деревами яскравіли гойдалки, каруселі, сковзанки. Від усього цього віяло такою безтурботною радістю, що серце Каспара защеміло. Він був так само далеко від дітей, як і від Єдинорога. Але діти дозволяли на себе дивитися. Доня була з них. І Каспар знав, що вона йому скаже: ходімо в парк!

Візьме його за руку і відведе до дітей, бо вона не боїться ні дітей, ні дорослих, ні майбутнього. Їй треба трохи витратити силу чарів на пустощі й забави.

… Коли вони зійшли вниз, місто здалося дівчинці дуже привітним і зовсім незнайомим. Вона весело побігла до парку. Їй хотілося спробувати усе: гойдалки, драбинки, сковзанки… Вона літала як вихор від однієї забави до другої, очі сяяли, щоки палали. Каспар тримався осторонь, може тому, що мав майже двісті років. Правда він не виглядав на стільки. Доня бавилася сама, як, здебільшого, бавилася вдома. Тепер вона стала сміливішою, але Каспар ж попередив, щоб вона нічого не розповідала про Єдинорога і їхню подорож. Їй взагалі не хотілося розмовляти, тільки лазити і стрибати.

Коли вона знеможено впала біля Каспара на лавці, той задумливо сказав:

— У мої часи були каруселі. Але ніхто не здогадався мене туди повести. Я охоча зробив би це зараз…

— А де ти бачиш каруселі? — підхопилася вона.

— Он за тим фонтаном.

На круглому майданчику каруселі можна було вибрати верблюда, машину, лева, слона, білого і вороного коників, ослика. Тож було над чим поміркувати, хоч фігурки виглядали доволі старенькими. Два хлопчики сіли на верблюда і слона. Доня вирішила сісти спочатку на білого коня, який трохи нагадував Єдинорога. Каспар сів поруч неї на вороного. Задзвонили дзвіночки, заграла музика, і Доня ледь не звалилася зі свого коника, коли карусель рушила. Тому вона вирішила дивитися поперед себе. Карусель розкручувалася щораз більше. Якоїсь миті кінь відірвався від землі і злетів угору. Спочатку вона подумала, що так і має бути, але чомусь ні верблюд, ні слон не злетіли. Тільки Каспар крикнув:

— Тримайся міцніше! Це не моє чаклунство!

«Ну, от, починаються злі чаклуни!» — похолола Доня. Кінь заіржав, повернув до неї голову і вона побачила фіалкові очі й гострий золотий ріг. І хоч Єдиноріг не сказав жодного слова, її страх минувся.

Далеко внизу опинилось місто з його чудовими вежами і старовинними будинками, кам’яними левами, але їй не хотілось туди повертатися. Лише летіти невідомо куди.

І тут вона побачила Море, й одразу впізнала його, бо де ще може бути стільки блакитної води без краю. А потім виник берег із білою смугою піску, зеленими лісами. Ніхто не купався у тому Морі, хоч надворі стояло літо. Вони довго летіли над берегом, аж доки побачили серед скал недобудований корабель. Довкола нього метушилися майстри, вбрані якось чудернацько. Їхні тіла були вкриті шерстю. Корабель скидався на казковий і, хоч ще був недобудований, Доня зразу впізнала у ньому Корабель Звірів. Вона скрикнула, в очах потемніло, і несподівано дівчинка почала падати…


РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ | Втеча звірів або новий бестіарій | cледующая глава