home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



4

Пішла вона дорогою до мосту. Ніхто їй не стрінувся та й вона не озиралась назад. На мості вітер зашелестів її сріблястою сукнею і у плече щось вчепилось кігтями.

— Бідна маленька дівчинко, як мені тебе шкода!

То була папуга Алегорія.

— Куди ж ти йдеш, маленька дівчинко?

— У село, — тремтячим голоском відповіла Доня. — А там сяду на автобус і поїду додому.

— А ти знаєш, куди тобі їхати?

— Спитаю.

— По-перше, ця дорога не веде до села. Вона взагалі нікуди не веде. А по-друге, додому завжди встигнеш, а от зазнати цікавих пригод…

— Мої пригоди скінчилися, — сумно відказала Доня. — Я хочу вернутись додому і про все забути. Буду допомагати мамі, а восени піду до школи.

— Отакі ви, люди, боягузи! Я, звісно, можу кинути тебе напризволяще, як Каспар, але мені не дозволяє совість. Жоден папуга не кине іншого папугу напризволяще.

— Я не папуга, то можеш мене кинути.

— Можу! — погодилася Алегорія. — Але ти ще в дорозі, то ми собі трохи поговоримо. Давай сядемо під цим кущем шипшини.

Вони перейшли міст і сіли під кущем. Шипшина саме відцвітала і сипала довкола бліді рожеві пелюстки. А вода швидко- швидко бігла.

— Знаєш, чого ми з Каспаром посварилися і ніяк не дійдемо згоди?

— Ні, — сказала Доня й приготувалася слухати якусь цікаву історію.

Однак папуга Алегорія мала інші наміри:

— Ось ми сидимо під шипшиною. Завтра її пелюстки обсипляться, а під осінь з’являться блискучі червоні ягоди. Цвіт шипшини гарний, але вона живе не для того, щоб цвісти й осипатись. Вона цвіте, щоб дати плоди. Тепер ти зрозуміла, чому ми посварилися з Каспаром?

— Ні.

— Нічого дивного! — розсердилась Алегорія. — Тебе не вчили пізнавати суть речей. Глянь на річку: біжить і не біжить, бо завжди вона є. Усі хвильки — однодумці, і через те ніколи не зникають. Тепер ти мене зрозуміла?

Доня промовчала.

— Знову! А я тобі скажу: треба дивитись на шипшину і бачити в ній те, що вона тобі нагадує. Треба дивитись на річку і розуміти, чому вона тече…

— А якщо зрубати шипшину і висушити річку? — спитала Доня, ледве тамуючи роздратування.

— Це можна, — згодилася папуга. — Слава Богу, це не останній кущ і не остання річка!

— А коли їх зовсім не стане?

— Такого не буває. Люди ніколи не бувають спільні у своїй меті. Нема такого, щоб було саме зло чи саме добро. Книгу написав зневірений чоловік, а таких треба найбільше остерігатись. До речі, як тобі малюнки? Подобаться?

— Ні, вони некольорові, — сказала Доня.

— Це просто стара книжка. А ще чому?

— Ну, там убивають, або поранені є… Хіба той малюнок, де дівчина обняла Єдинорога за шию.

— Обняла? Та вона вхопила його, спіймала! Хіба можна довіряти книзі, у якій такі бридкі малюнки?!

— Але Єдиноріг уже на волі…

— І ви хочете його загнати в глухий кут і замучити запитаннями? Якби мене попросили, я б провела вас до нього найкоротшим шляхом. Але Каспар хоче знайти його сам. Я однак вас не покину, бо лише Алегорія спроможна тримати якийсь лад на цьому світі. Он біжить твій лицар зі своїм хвостатим зброєносцем! Зустрінемось біля моря, бувай!


Дракон

Він може мати три голови, шість, або дванадцять. Тіло його вкрите смарагдовою лускою, очі палають, наче рубіни, кігті — блискучі, як сталь. Коли він злітає, крила закривають сонце. Грізний Драконе, непереможний Драконе, ти був охоронцем надр, але люди зневажили твоє священне право оберігати багатства землі, вбили тебе, розграбували те, що не належить їм. Ти став жертвою обману, боягузом, втіленням зла. Люди володіють здатністю переносити власні риси на звірів. Їхній обмежений розум неспроможний збагнути, що Дракони дихають полум'ям, що їхнє серце у сто разів більше за людське, і вони перевищують людину силою, потугою, красою.

Останній Дракон знає, що йому нема вже чого охороняти в землі, і не жадає помсти, лише спокою.


предыдущая глава | Втеча звірів або новий бестіарій | РОЗДІЛ СЬОМИЙ