home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



1

— А що то буде за свято? — спитала Доня. — День народження?

Натомлений Альфред спочивав у кріслі. Кіт з Каспаром кудись вийшли.

— День народження? — здивувався павук. — Навіщо святкувати такий нещасливий день?

— Хіба він нещасливий? — і собі здивувалася Доня. — Я люблю свій день народження. Правда, мені ніколи не дарують того, чого я хочу, але я все одно тішуся.

— День народження це день, коли починаються наші страждання. До того ж ніхто не приходить розділити самоту…

Доня згадала, що Альфред хворий на меланхолію, і їй стало його дуже шкода.

— Я ще не зустрічала такого гарного й чемного павука, як ти, Альфреде…

Але це лише погіршило ситуацію.

— Саме так, Філіє, саме так! Що мені з моєї вроди і з моєї чемності, коли я не бачу собі подібних?

— Ще побачиш. У такому гарному домі, певно, захочуть жити інші павуки. Але що то має бути за свято, коли не день народження?

— Мусиш знати, це моя ідея, — сказав Альфред. — Я вважаю, що дівчині негоже подорожувати з ким-небудь.

— Як це?

— А так. Їй треба подорожувати з лицарем, котрий здатен захистити її від ворогів. Тому ми повинні посвятити Каспара в лицарі.

— Він обіцяв мене захищати!

— А хто це чув, окрім тебе? Ніхто. Треба, щоб увесь світ знав, що Каспар — твій лицар.

— То у вас, павуків, такий звичай?

— Ні, у нас інша мораль.

Павук надовго замовк. Він був дуже скромний і гордий.

— Коли я повернуся додому, то не буду змітати павутиння. Воно таке гарне…

— Угу, — згодився павук. — А чомусь вважають, що грецькі боги вміють ткати краще.

— Як це?

— А так. Розповідають, що колись жила жінка Арахна, котра вміла чудово ткати і, певна річ, цим пишалася. От почула про це богиня Афіна й викликала її на змагання. Виткали вони килими й показали іншим богам. Ті, звичайно, вирішили, що богиня вміє краще. А бідну Арахну перетворили на павука і загнали в темний куток. Та хіба в темряві витчеш кольоровий килим? Потім боги зістарілися і повмирали, й ніхто не знає, яким було мистецтво Афіни. Усе йде до виродження, Філіє… Нам немає сенсу ткати килими. Ми плетемо сіті, щоб ловити мух і ходити один до одного в гості. Я чув, що тепер павуки збираються й живуть разом, але тут, в провінції, ми й далі живемо розрізнено. Хто-зна, як воно краще…

— Разом веселіше, — сказала Доня. — Люди воліють жити разом. Але не так, щоб було тісно, бо можуть посваритися.

— Так воно так, але кому належатиме спіймана муха, якщо сіть буде спільна?


РОЗДІЛ ШОСТИЙ | Втеча звірів або новий бестіарій | cледующая глава