home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



3

Під вербами сиділо троє хлопців і дві дівчинки. Один хлопець копирсав ножиком землю, другий кидав камінці, третій і найменший, гриз зелене яблучко. А дівчатка плели вінки з трави і квітів, висмикуючи їх довкола себе.

— Знаєте, чого я найбільше хочу? — сказав хлопець з ножиком.

— Машину!

— Морозиво!

— Кавун!

— Не вгадали! Я хочу чарівну паличку. Тоді буду мати все. Скажу, махну — і всі мої бажання здійсняться.

— То вистружи собі!

— Ти дурна, Марусько! Чарівну паличку треба знайти.

— А вона дерев’яна чи залізна? — спитав малий з яблучком.

Хлопець завагався:

— Різні бувають, але більше золотих.

Діти вражено замовкли.

— А де її взяти?

— Треба зустріти чарівника і він дасть, — сказала менша дівчинка.

— Еге, просто так ніхто не дасть! Треба заслужити. Ну, коня дикого зловити, чи царівну визволити від Змія…

— Тепер царівен нема.

— А дівчата що мусять робити?

— Дівчатам не можна давати чарівної палички, бо вони будуть просити всілякі дурниці.

І хлопець з ножиком розреготався.

— Я попросила б паличку, щоб тато добудував хату, бо нам нема де жити. Будує, будує, вже сто років будує…

— Ти ліпше попроси багато грошей, бо без них ніхто не побудує.

— А я хотів би літати куди захочу. Так швидко, як ракета!

— А я — щоб нашу корову продали, бо вже нема сили пасти. А щоб ти здохла, куди полізла?! Лиска, на-на-на!

— Дивіться, агроном іде!

— Де?

Усі зразу посхоплювались.

— Я пожартував!

Той хлопець з ножиком був найбільший, тому ніхто не насмілився його бити.

— А мені не треба чарівної палички, — сказав найменший хлопчик.

— Чому?

— Все одно відберуть…

— Ну, що, почула щось цікаве? — спитав Каспар. — Тільки час згаяли.

— Тихо!

— Давайте грати в карти!

— Давайте!

— Боже, — вжахнулася Доня, — такі малі, а грають в карти! Сюди б їхню вчительку!

Треба вирушати, бо не дістанемося завидна до Зимового дому.

Вони полетіли далі. Доня кілька разів озирнулась.

— Ти теж хочеш чарівної палички? Не потрібно ні розуму, ні сили, хіба командуй. Слава богу, що чарівноі палички не існує!

— А коли є? — з викликом спитала Доня.

— То що ти зробила б, якби мала цю коштовну річ?

— Навчилася б грати в карти.


Дикий Лісовий Кінь

Ноги його прудкі як вітер, але не той, що летить навмання, згинаючи навпіл поодинокі дерева в степу. Це вітер, який літає поміж деревами, ніколи не ламаючи їхніх верхівок. Лісовий Конику, маленький брунатний лискучий жолудю, з розчесаною мавками гривою, бронзовими копитцями, яких ніколи не пробивав цвях… Ти тікаєш від найменшого шереху, ховаєшся в гущавині, й дощового ранку вода скроплює твою оксамитову шкіру. Частіше сам, ніж з кимось, без імені, хоча що є гарніше за ім'я — Дикий Лісовий Кінь? Люди гадають, що ти просто відбився від їхніх рук, але ти міг би поклястися, що ніколи не носив на своїх копитах важчого, ніж багряний дубовий листочок, а на спині — лиш срібну попону росяного павутиння. Твоє тихе іржання лунало в найгустіших нетрях, а твій сон оберігали духи лісових дерев. Така проста арифметика: що менше дерев, то менше лісових коней. Ти ще юний і недосвідчений, братику, однак мусиш покидати зелену домівку. Горішній вітер позичить тобі крила, щоб ти не спізнився.


Метелик

Скільки життів у тебе, Метелику? Коли надходить осінь, твої крильця стають прозорішими, ламкими. Сумне це видовище. Але навесні знову повно метеликів і повно квітів.

Дивовижний наслідувач, ти тримаєш у таємниці свої перетворення. Ніхто не може повірити, що в одному зі своїх життів ти був гусінню, і тебе боялися навіть дорослі. Некваплива гусінь рухалася вперто лише задля того, щоб отримати крила і стати літаючою квіткою. Ніхто з живих істот не здатен на щось подібне. Навіть людина залишається гусінню, живучи для того, щоб їсти. Ніхто не спитає, чому ти це робиш. Ти надто тендітний і насмілюєшся розмовляти лише з квітками. У вас одна кров і одна плоть. Ви надто слабкі, щоб пережити зиму, але ваше насіння сховане надійно. Навесні сонце вділить йому дрібку світла й тепла.


предыдущая глава | Втеча звірів або новий бестіарій | РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ