home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



4

Стати комашкою зовсім не страшно. Поки вони йшли вглиб лісу, Доня сиділа в Каспара на плечі і намагалася мати якнайповажніший вигляд.

Проте не втрималась:

— А що їдять сонечка?

— Тлю, — відказав Каспар. — Це такі дрібнесенькі комашки, що об’їдають листя.

— Фе, — скривилася Доня, — я таке їсти не буду.

— Це ненадовго. Ти навіть не встигнеш зголодніти…

— Пані Сойко, агов! — гукнув Каспар, — Зачекайте хвильку!

Вгорі хруснула гілка і посипалася стара хвоя. Сойка була величенькою пташкою кольору какао з молоком, а на крилах мала блакитні пір’їни.

— А я вже було хотіла закричати, що у лісі чужий.

— Пані Сойко, вітаю вас! Маю щось запитати… Чи не бачили ви тут Єдинорога?

— Хіба він забрів у наші краї?

— Моя приятелька бачила його сьогодні вранці.

— У вас є приятелька?

— Прошу познайомитись — Сонечко.

Сойка схилила голівку набік. У Доні затерпли всі лапки, а їх було аж шість.

— Бачу. Мої вітання!

— Добрий день! — привіталася Доня.

— А що, власне, трапилось, Каспаре?

— Нам потрібно знати, куди пішов Єдиноріг.

— А хіба про це не написано в Книзі?

— Пані Сойко, зітхнув Каспар, — хіба можна сліпо вірити тому, що написано в книзі, та ще коли її написала людина?

— Он як! — здивувалася Доня.

— Але яка людина!

— Що ж, не будемо сперечатися. Настав час діяти. Перепрошую, але нам пора…

— Спитайте Крота. Я зараз заклопотана дітьми, то могла й проґавити. Хоча шкода, дуже шкода…

— Чудова думка! Кріт міг почути біг Єдинорога. Він дуже чутливий.

— Єдинорога? — земля заколивалась — і до ніг Каспара полетіли грудки глини.

Кріт був трохи страшнуватий зі своїм чорним гострим писком і дрібними білими зубками. Але Доня була на сьомому небі від щастя. Вона вперше в житті бачила крота.

— Кажете, Єдинорога? На світанку качалося в траві двійко зайців, потім пройшов новий лісник, мурашки тягли гусінь… Зрештою, любий Каспаре, чому Єдиноріг не сказав тобі, куди він іде?

— Бо я людина, — відповів Каспар.

— Але яка людина! — докинула Сойка.

На це Кріт розважливо відказав:

— Між нами, звірами, так ведеться, що ми чесно повідомляємо про свої наміри.

— Бачиш, Єдиноріг — це більше, ніж звір…

— Дурниці! — заявила Сойка. — Немає ні більших, ні менших звірів. Перед сонцем усі рівні. Бажаю успіху!

І Сойка полетіла.

— Чого вона розсердилась? — запитала Доня.

— Вона має рацію. Я просто засліплений Єдинорогом. Абстрактне мислення, нікуди від нього не втечеш.

Доня нічого не зрозуміла.

— Е, спочатку діяти, а потім балакати! — похопився Каспар. — До кого б нам ще звернутися?

— Шкода, — мовив Кріт, — я хотів розповісти тобі одну бувальщину. Оце згадав учора.

— Може, потім розповіси?

— Я забуду, — пояснив Кріт, — та й кого ти будеш питати? Сойка все бачить, я все чую. Тобі лишається спитати в сонця та дерев, але до вечора ще далеко, Зрештою, ліпше гарненько подумати, куди міг податися Єдиноріг, аніж колошкати увесь ліс…


предыдущая глава | Втеча звірів або новий бестіарій | cледующая глава