home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



1

Доня пішла до лісу, знайшла три сухі гілляки і притягнула їх за хату. Де могла — пообламувала сучки, а решту залишила так — може, на щось згодяться.

Увіпхнула гілляки в землю й приперла камінцями. Потім принесла менші гілки, зробила дах. Нарвала лопухів і накрила зверху. Вийшло зовсім непогано. Стояти в такій хаті не можна, а сидіти якраз. Навіть удвох.

Каспар кілька днів не з’являвся і не знав, що вона для нього збудувала хату без стін, зате з дахом.

Лопухів було багато, і вона щодня накладала свіжі. Оскільки дівчатка люблять будувати хати, то мама з татом не зважали. Думали, що то вона для себе. Але хата була Каспарова.

Як виглядає Єдиноріг, Доня уже знала, бо то він, схожий на коня з рогом на голові, був намальований у книжці. Вона спитала, де водяться єдинороги і чи є вони у їхньому лісі.

— Такого звіра в природі не існує, — заявив тато, а потім завагався: — Але колись, може, й був…

— Він ще з’явиться.

— Ех, доню, зараз в природі нічого не з’являється, лише зникає!

— Який же ти песиміст, тату! — сплеснула руками Доня.

— А ти нікому не віриш.

Доня замислилась:

— Знаєш, тату, мені подобається вірити в те, у що ніхто не вірить. Чому?

— Це означає, що ти малий впертий ослик. Його ніколи не переконаєш, що 1 + 2=3.

— Я такого не казала і не скажу! — обурилась Доня.

— Але кажеш щось подібне. Наприклад, що Каспар, який стоїть на етажерці, полюбляє вигріватися на сонечку за хатою. Як же він може бути одночасно тут і там?

— Дуже просто!

— Яким чином?

— Бо їх два: один — залізний, а другий — живий.

— Мама переживає за тебе. Каже, що ти забагато фантазуєш. Ти й справді змінилася…

— Я не змінилася. Ви просто мене замало бачили. Ходили собі на роботу…

— Твоя правда. Але ми мусили заробляти гроші. Усі повинні працювати. І ти теж, як виростеш.

— А, може, я вмру до того часу!

— Господи, що ти мелеш?! Тобі ж усього вісім років! У твоєму віці я думав, що житиму вічно. І тато, і мама, і вся кого я люблю, теж будуть вічно жити.

— Я теж так думала, — співчутлива глянула на тата Доня, — поки не зустріли Каспара.

— Я не хочу, аби ти навіть думала про смерть! Може, купити тобі настільний хокей? Або водити тебе до села бавитися з дітьми?

— Я вже до осені почекаю.

— Що ж тобі таке продумати? — зажурився тато.

— Візьми мене з собою до лісу!


РОЗДІЛ ДРУГИЙ | Втеча звірів або новий бестіарій | cледующая глава