home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



1

У неділю зранку почалися приємні клопоти з улаштування різдвяної супервечірки. Таша, сновигаючи по квартирі у самих трусах, розвішувала зроблені власноруч іще минулого року гірлянди, наліплювала на вікна сніжинки, ажурно вирізані з блискучого паперу, розкладала штучну невеличку ялинку і прикрашала її саморобними іграшками — виліпленими з пожованої гумки чоловічками, яких Таша примудрилася розфарбувати лаком для нігтів. Фігурки з часом затверділи й виглядали досить пристойно, ба навіть оригінально. Оскільки ялинка була навіть не середнього розміру, а скоріше крихітна, то й іграшок для неї потрібно було зовсім мало. До чотирьох чоловічків додалися ще три цукерки в яскравих обгортках та два печива у формі зірок. Таша голкою проколола кожне і пропхала нитку. Добре, що коржики були не надто крихкі й не додали зайвого клопоту з прибиранням.

На кухні повним ходом шкварилося-варилося. Жінка, яка була не надто розбірливою в їжі, на велике свято бралася до кулінарних фантазій. Минулого Різдва вразила гостей, особливо німців, фазаном. Точніше, то був ніякий не фазан, а лише курка, але Таша прикрасила дупу запеченої птиці трьома пір’їнами, добутими не таким уже й законним шляхом.

Того року влітку вона ходила до зоопарку, що на Зоологішенгартен. Там, тиняючись поміж вольєрами, побачила загублений трофей — гарну довжелезну пір’їну в крапочку. Неподалік вовтузилася німкеня матуся зі своїм шибайголовою-сином. Мама була обурена поведінкою чада.

— Як ти міг таке зробити? — питала пошепки, але суворо.

Маля років семи переступало з ноги на ногу й бубоніло слова вибачення.

— Пташці боляче, — вичитувала мати.

Коли німкеня побачила, що на них звертають увагу, ніяково посміхнулася і голосно додала, дивлячись на перо, що лежало в пилюці:

— Варвари якісь… Це ж треба — вискубти з живого птаха! — і подалася геть, тягнучи за собою малого.

Таша підняла пір’їну й почала шукати хазяїна цього скарбу. Але не для того, аби повернути йому втрачене, а щоб поповнити колекцію. Так банальна курка з супермаркету перетворилася на їжу богів — фазана. І лише за рахунок трьох ефектних аксесуарів.

Цьогоріч на гостей чекав гігантський торт. Таша накупила щонайменше двадцять готових коржів, п’ять плиток шоколаду, джему в слоїчках та збитих вершків і мусила якось скласти все це докупи. До десерту всі смакуватимуть ковбаски й печену картоплю. Звісно, кожен гість принесе з собою щось своє — так заведено.

Найбільше Таша чекала на Сергія. Серце заходилося, коли думала про нього. «Закохалась, чи що? От дурепа!» — дорікала собі, але відчуття закоханості приносило їй неабияке задоволення. Чоловік також не просто ходив до Таші, вона йому подобалася. Навіть мріяв, що будуть жити разом, але мрій своїх не озвучував, бо на дев’яносто відсотків був упевнений: не стане йому духу піти від дружини. Так і жив на дві сім’ї: тиждень удома з вольовою Людмилою Василівною, а тиждень у Берліні з енергійною Ташею.

До обіду пані гастарбайтерка впоралася — торт височів посередині столу, лякаючи своїми розмірами і неймовірними формами. Настав час обирати вбрання. До цієї церемонії Таша ставилася особливо прискіпливо. Виклала на диван чотири сукні й тепер вдивлялася у них, зосереджено чухаючи підборіддя. Зрештою почала міряти одну за одною. За якихось півгодини остання впала переможеною до ніг господині, де вже лежало три попередні.

— Ні! — скрикнула спересердя, коли сукні скінчилися. — Все не те, чорти б його взяли!

Згребла забраковані шати й, не переймаючись тим, що вони помнуться, абияк упхала їх до шафи. «Ще встигну щось придбати новеньке», — зиркнула на годинник і, поспіхом вдягнувшись, вивіялася з дому.

До четвертої години увагу жінки займали яскраві вітрини передріздвяного Берліна, гомінкі зали магазинів, манірні посмішки продавців. Коли вже почало рябіти в очах від розмаїття тканинних фактур і візерунків, Таша, втомившись від аукціону знижок, таки натрапила на те, що шукала.

На вітрині молодіжного магазинчика дешевого вбрання Наталка уздріла комплект із укритих блискітками коротеньких шортиків і кофтинки без рукавів. У голові забурлила фантазія — і господиня свята вже мала завершену розважальну програму на вечір. Ціна комплекту була суто символічна, тому Таша вирішила вдягти всіх гостей в еклектичні, позбавлені смаку тренувальні костюми диско-стилю. Це видовище спричинило б неабиякий резонанс. Здивувала продавчинь тим, що попросила сім комплектів. Оскільки тканина, з якої було пошито карколомні блискучі витвори, могла розтягуватися мало не безмежно, Таша вже уявляла, як у цих шатах виглядатимуть і жіноча, і чоловіча половина запрошених. «Вб’ю двох зайців. Буде кожному запрошеному від мене по презенту, і тема для вечірки чудова — майстер-клас із танців від Наталки Кулібаби. Супервитівка!»

Таша настільки зраділа з цієї ідеї, що голосно засміялася в присутності продавців. Ті перезирнулися, ймовірно, подумавши, що жінка вже почала святкувати й хильнула зайвого. Дорогою додому всміхалася, бо ж уявляла, як буде весело, якщо, звичайно, ніхто з присутніх на вечірці не стане «дубала» й не почне відмовлятися від такої класної нагоди відірватися на повну. У німецьких хлопцях Верні й Гюнті Таша не сумнівалася, ті були відкриті до будь-яких божевільних експериментів. Сергій почне комизитися — це факт. А може, й ні. «Не схоче — примусимо! — вирішила Наталка й аналізувала далі: — Лаура залюбки вдягнеться, адже їй є що показати, не соромно. Халла… Халла?» Галина, якщо подумати логічно, мала б відмовитись, але вона смілива, і є вірогідність, що…

Халла не давала про себе знати ось уже три дні. Таша хвилювалася, але сама не виходила на зв’язок, бо знала, що подруга в будь-якому разі з’явиться на її вечірці. Це вже була традиція. «Вона не прийшла б до мене лише у разі… Лише якби…» — Таша намагалася уявити, що може стати на заваді Галині. Не віднайшовши аргументів, із усмішкою вимовила вголос:

— Лише у разі смерті.

О пів на шосту вечора з’явився Сергій. Жінка невимовно тішилася, що він завітав першим, а у коханця були на це причини. Таша зустріла його в розшитому на японський манер шовковому халатику, різдвяні костюми вирішила притримати до повного кворуму. Сергій просто з порогу осипав кохану палкими поцілунками, розніжив збудливими словами і без того розпашілу подругу.

— У нас є півгодини, — сказав гарячково.

— Двадцять хвилин, — поправила його Таша й уп’ялася тілом у Сергія…

— Треба підніматись, — проворкотіла вона, лежачи на підлозі пліч-о-пліч із чоловіком, який запалив цигарку та випускав безтурботно прозорі кілечка диму в стелю. — Я дещо придумала… Але про це згодом. Лише пообіцяй, що не відмовлятимешся.

— Оце так! — засміявся Сергій, встаючи. — А як ти попросиш заміж?

Таша прискіпливо та серйозно подивилася на нього, а тоді хитнула головою, відганяючи сум, і промовисто проспівала:

— Я віль-на пташ-ка. Тако-о-ою й залишусь.

Закінчивши арію, наблизила обличчя до Сергія й, поцілувавши, мовила:

— Потрібно буде вдягти карнавального костюма. — Побачила, що коханий скривився, і випередила його: — Не лише тобі, всім.

— Тоді інша справа. — Він потягнувся до Таші, аби обняти, аж у двері подзвонили.

З гучними промовами до кімнати Таші ввійшли Вернер і Гюнтер, котрі були трохи напідпитку. Вони розцілувалися з хазяйкою, поплескали по плечу Сергія, який тримався від них на дистанції, та повсідалися на канапу, голосно обговорюючи погоду за вікном, чудові ялинкові прикраси на Ташиній ялинці, проблеми на роботі й дивовижний торт.

Не забарилася і Хельга. Вона почула, що в Наталки вже почали збиратися гості, й собі причалапала, вбрана в довгу сукню стилю хіпі. Німкеня відразу влилася у гей-тандем, і з кутка, де вони втрьох сиділи, лунали виключно німецька й нестримний регіт. Хельгу любила молодь, бо вона, незважаючи на свій поважний вік, була іронічною до себе й мала неабияке почуття гумору. Про таких говорять — душа компанії. Наталка дивилася на Хельгу й стовідсотково знала, що ця пані, не думаючи і хвилини, нацупить на себе блискучу амуніцію, яку їй приготували в подарунок.

В очікуванні Лаури та Халли минуло з півгодини. Компанія не сумувала, вже відкоркували й почали пити шампанське, якого з запасом прихопили з собою хлопці. Усі очікували коронного Ташиного номеру, який вона виконувала на публіку лише у цей світлий вечір.

Цвяхом програми завжди був джайв. «Берлінський джайв», — уточнювала Таша, бо він був дуже схожий на її роботу тут. Занадто швидкий, аби мати змогу подумати над наступним па, занадто запальний, аби встигнути охолонути, занадто спонтанний, аби перевести подих, і дуже важкий з погляду техніки… «Врізати джайву» мала, коли всі до одного члени їхнього товариства зберуться навколо столу. А на це Різдво планувала не лише танцювати, а й навчати гостей.

— Лаура запізнюється, — скаржилася Наталка, їй не ставало сил чекати, допоки почнеться найголовніше — сюрприз із костюмами. — Галині їхати далеко, то зрозуміло, а Лариса?

— Вона мені позавчора телефоном звірялася, що має трохи посидіти за столом із хазяями, які запропонували разом відсвяткувати. А по тому приїде.

— Паразити вони, ті хазяї. Ти чув… — хотіла розповісти Сергієві про Лаурині негаразди у родині, але схаменулася: якщо подруга захоче, то розповість усе сама.

Близько одинадцятої галасливу веселу розмову проштрикнув занадто настирливий дзвінок у двері. Той, хто дзвонив, не забирав руки з кнопки. Всі гості завмерли, Сергій вимкнув магнітофон, Таша скривилася і знизала плечима:

— Напевне, сусіди… Невже ми так голосно?

Дзвінок не припинявся. Наталка рвонула до дверей. Подивилася у вічко.

— Бляха-муха! — сказала українською.

Збентежила цим висловом навіть німців, які ні бельмеса не зрозуміли. Жінка нервово почала відчиняти двері, але руки в неї дрижали, не даючи змоги швидко впоратися.

— Ларо, зараз, зараз, зачекай. Та не дзвони ти, зніми пальця з дзвінка! — кричала крізь замкнені двері.

Коли Сергій почув, що там його родичка, підскочив і собі до входу, легенько відіпхнув Ташу та відчинив нарешті двері. Лаура стояла перед ними, досі тримаючись за дзвінок, вигляд у неї був відчужений настільки, що Таші здалося, ніби перед нею мрець. Лауру заволокли всередину. Вона осоловілим поглядом показувала руками, що там, на сходовому майданчику ще щось є. Сергій визирнув і за мить зайшов із великою спортивною сумкою, з якою заробітчанка не так давно приїхала з України.

— Що сталося? — кричала Таша.

Не отримавши відповіді від подруги, яка зі скляним поглядом сиділа на дивані, врізала їй ляпаса.

Лаура вмить оговталася, подивилася довкола й заплакала, схиливши обличчя на долоні. Німці сиділи в куточку, спостерігаючи й пошепки обмінюючись припущеннями.

— Припини ревти, корово. — Таша не добирала слів, бо надто гнівалася, коли хтось втрачав контроль над собою, вважала такі прояви неприпустимими для гастарбайтерів. — Давай розповідай, ми допоможемо. Що там утнули твої гади?

Запитання примусило Лауру припинити плач та розповісти про це пронизане порнографічним духом свято в родині законослухняних Квасіне.

— Тепер треба забиратися додому… Я б із радістю… Мій Василько… — Лаура знову почала схлипувати. — Я ж іще нічого не заробила…

Таша похапцем переклала історію про сексуальні пригоди подруги німецьким друзям, які відразу запропонували допомогти притягнути до відповідальності збоченців. Українці з гіркими посмішками відмовлялися, бо ж знали, що вони тут ніхто.

— Нічого… Які проблеми? Добре, що ти наважилася від них дременути, бо скільки наших баб живуть у схожих умовах — і нічичирк. Та що ми, не знайдемо тобі роботи?! — Таша, хоч і вдавала оптимізм, не могла збагнути, де б це вони швидко знайшли додаткову роботу. — Так, Гюнтере, наливай давай… От, біда, втекла від збоченців! Різдво, друзі, Різдво! Святкуємо! Щось Галочка запізнюється. А ми її покараємо штрафною!

З приходом Лаури свято набуло дещо філософського характеру. Притушили світло, сиділи при свічках, слухали класичну музику, ділилися спогадами про минуле, подеколи сміялися. Лаура відійшла від шоку, лежала на канапі й задумливо описувала Василька.

Наталка не слухала, вірніше, вона чула ці розповіді не раз, тому могла лише краєчком вуха слідкувати за плином розповіді, а сама міркувала, що ж робити з бідолашною Лаурою.

— Будеш жити тут, — перервала оповідку. — Працюватимеш зі мною в парі. Заробіток — навпіл. Я не збіднію.

Якусь мить було тихо, тоді Лаура знову заплакала, обнімаючи Ташу. Гюнт і Верні, щоби не заснути, заплескали у долоні й закричали:

— А тепер джайв! Берлінський джайв!

— Ні, тепер не джайв, іще рано… Я ж зовсім забула про костюми. Панове! — виголосила, як конферансьє, вийшовши на середину кімнати. — Хоч серед нас іще немає однієї товаришки, пропоную розпочати розважальну програму.

Таша зникла на кухні й за кілька хвилин принесла звідти запаковані подарунки. Сама, хитро примруживши око, підбадьорила гостей відкривати їх. Коли папір було зірвано й товариші витягли блискучі костюмчики, Таша одним рухом скинула з себе домашнього халата, в якому приймала гостей, і під ним виявилася вдягненою в такий самий. Німецькі гості в один голос видихнули повітря. А за хвилину, яка пішла на перетравлення інформації, зареготали й кинулися до вбиральні перевдягатися. Лаура з Сергієм трохи покирпили носи та й собі вишикувалися в чергу. Одне за одним виходили із вбиральні до столу, наче прямували пляжем до теплої морської хвилі. Таша ввімкнула джайв, щоб стало спекотніше, але танцювати пообіцяла, коли прийде остання гостя — найліпша подруга Галина. Для Халли на дивані лежав її комплект, запакований в обгортковий папір із зображенням слоників.

У Німеччині, як і в Україні, святкують Різдво і Новий рік, але тут Новий рік називається Сильвестр. Таша завжди насміхалася з цієї назви, казала: назвали б свято ще Тимофієм чи Ксенофонтом. Чомусь жінці здавалося, що Сильвестр — це старовинне чоловіче ім’я. На Сильвестр компанія не збиралася, хоча ще до запровадження посиденьок на Різдво Таша влаштувала паті саме на Новий рік, бо ж Різдво — свято церковне, камерне, сімейне. Але гості так і не змогли зібратися, бо у Сильвестр вулицями Берліна ніхто не ходив. Цілісіньку ніч бабахкали петарди, феєрверки та інші вибухові пристрої, розмовляти під час такої канонади було неможливо, що вже казати про пересування містом. Тому вирішено було в наступні роки збиратися саме на Різдво.

«Не може такого бути, що Галина не прийде», — міркувала Таша.

— Зараз подзвоню до Галі, бо вже за чверть дванадцята, а її немає. — Таша підійшла до телефонного апарата, почала набирати номер і здригнулася від короткого дзвінка у двері.

— Ура! — загорлали всі присутні, вискочили з-за столу в усій своїй красі, виструнчилися в шеренгу.

Таша зиркнула на пакування з подарунком для Галини, а саме її вона сподівалася побачити по той бік дверей, ввімкнула голосніше божевільний джайв і крикнула усім так, щоб її почула й остання гостя за дверима:

— Берлінський джайв починається!

Вона підскочила й заскакала на місці, мов козеня, вимагаючи від гостей повторювати за нею. В учнів виходило не дуже файно й зовсім не професійно, але сміху було вдосталь.

У танцювальному ритмі Таша дісталася входу, не дивлячись у вічко, швидко прокрутила ключ у шпарині, рвучко смикнула двері на себе…


Історія четверта Посиденьки на Александерплац | Гастарбайтерки | cледующая глава