home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



2

Галина Сергіївна Манькович довгий час викладала німецьку в одній зі столичних шкіл. Роботу свою любила безмежно, як і дітей. Щоправда, учні її остерігалися, за панібрата не брали. Керував дітьми не страх, а глибока повага.

Пані Галина, окрім роботи, пишалася сином — кандидатом технічних наук Віктором. Коли «хлопчикові» виповнилося тридцять три, він одружився. Стали жити втрьох у маминій трикімнатній квартирі на Подолі. Галюня, як її ніжно називали колеги, виглядала років на сорок п’ять у свої за п’ятдесят. Усе завдяки прихильності до активного способу життя та спорту, що збереглася ще з юнацьких років. Не відмовляла собі в задоволенні побігати зранку підтюпцем та тричі на тиждень подолати двадцять доріжок у басейні. Свого часу захопилася йогою. Натрапила на телеурок, що транслювався місцевим каналом. Миттєво влипла в екран, затягло. Згодом у торговельних джунглях підземних переходів віднайшла відеокасету «Йога для початківців». Раритетною, як для кінця дев’яностих, знахідкою тішилася довго й відчайдушно. Як випадала вільна хвилинка, стелила на підлогу перед телевізором килимок, вмикала відеомагнітофон, ставила касету з уроком та поринала у глибинні світи філософії власного тіла. Віктор, застаючи матір у адхо мукха шванасана (поза собаки мордою вниз), уїдливо зауважував, сміючись:

— Добре, що тебе не бачать учні, бо мала б прізвисько Скажена Собака.

Галюня сміялася, терміново виходила з асани й поспіхом згортала килимок, аби дременути на кухню.

— У мене сьогодні котлети…

Іринка, дружина Віктора, як заведено у переважній більшості мексиканських мелодрам, з першого погляду незлюбила свекруху, хоч та нічого поганого невістці не бажала й тим більш не робила — була далека від загальноприйнятих, а подеколи й обов’язкових в українському соціумі внутрішньосімейних гризот. Обходила дрібні побутові негаразди, наче виконувала норматив зі слалому, намагалася довше затриматися на роботі, аби молодята насолодилися першими медовими місяцями. Мати віддала Вітюні дві кімнати, сама перебралася з великих до колишньої дитячої. «Скільки мені треба, — думала. — А діти нехай тішаться». Квартиру отримав колись чоловік Галюні, батько Віктора, який помер десять років тому — був-бо на чверть століття старшим за дружину й мав кілька хронічних хвороб, які, власне, і вкоротили йому віку. Прожили вони душа в душу, народили от сина, отримали квартиру, чоловік добре заробляв. Але не стало його…

— Ти, Сергіївно, дивись, аби невістка з хати не вигнала, — насмішкувато прискіпувалися до вчительки подруги.

Жінки відверто, по-сімейному жартували, не криючись від Іринки, яка подавала до столу чай. Святкували день народження Віктора. Зібралися потрібні Вітюші люди з його конструкторського бюро. Галина Сергіївна запросила й своїх двійко. Аякже: вони допомагали няньчити синочка, коли той був маленьким. Згодом, як вирішив вступати до престижного вишу, готували, підтягували. Галя — гуманітарій, нічогісінько в математиці не тямить, а подруги — специ.

— Мамо, позакривай роти своїм подругам! — дратівливо озвався Віктор через увесь стіл після того, як отримав вербального прочухана від молодої дружини.

Жінки замовкли під тиском висловів молодого вченого. Недоладно вибачилися, але молоді на них уже не звертали уваги. Жінки пересиділи зо п’ять хвилин для чемності. Тоді, продріботівши біля столу, аби нічого не зачепити, вийшли до коридору. Галина Сергіївна крізь гучні звуки музики намагалася розтлумачити синові, що подруги не хотіли образити Ірисю, але син її не слухав, пішов танцювати з усміхненою дружиною-переможницею.

— Ти не переймайся, Галю. Усе буде добре. Усі через це проходять. Спочатку притираються… — заспокоювала викладачка фізики Оксана Леонідівна, вдягаючи пальто. — Ой, моя Зоя також спочатку мене мало не згризла через свого Колю. Минув рік, і тепер зять краще до мене ставиться, ніж власна дочка. Перетерпіла трохи, трохи під себе підгребла, ото воно й стало на місце. Скоро онуки будуть, то ти знадобишся, ще й як. Це тепер ти — зайва…

— Зайва? — Галина злякано сіпнулася, а на очі не знати звідки набігли сльози.

Подруги пішли, а життя почало втрачати барви, зів’яло, дало тріщину, похитнулося. Пані Манькович, проголошуючи тантричні мантри «Ом-м-м», із завмиранням серця очікувала приходу невістки чи то з магазину, чи з прогулянки. Нишком мріяла про онуків. Уявляла, як бавиться з ними. Була впевнена, що малеча відновить у цьому домі гармонію.

І ось нарешті сталося! Іринка завагітніла… Усе в родині підпорядкувалося її забаганкам. Майбутня бабуся відчайдушно махнула рукою на своє вчителювання, звільнилася з роботи, щоб сидіти з невісткою, аби в будь-яку хвилину бути під боком. Знайомий гінеколог обмовився, що в Іринки існує загроза викидня, й молодичка боялася зайвий раз підвестися. Галина Сергіївна годила як могла, але це все одно не давало бажаного результату. Щовечора, коли додому повертався вимучений восьмигодинним сидінням на одному місці науковий співробітник Віктор Федорович Манькович, усередині новоутвореної родинної ланки спалахували сварки, зчинявся ґвалт і транслювалися показові розриви відносин із обов’язковим втягуванням до конфлікту розгубленої та схвильованої мами.


* * * | Гастарбайтерки | * * *