home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



9

П’ятниці

Доповзаючи до останнього дня тижня, Ната почувалася висотаною і розбитою. Заледве не силою примушувала себе зібратися та дотиснути цю п’ятиденку. Аби скоріше отямитися, вмикала великим пальцем ноги, яку виставляла з-під ковдри, тумблер на програвачі, що його купила задешево під час різдвяного розпродажу. Зі вмонтованих гучномовців лунав промовистий джаз, глибоко виспівувала Елла Фіцджеральд. І хоч починалася композиція сутужно-млосно, за мить чорношкіра королева джазового співу врізала таких «синкоп», що Ташу підкидало на ліжку, зривало й несло коридором до ванної кімнати. Жінка, жваво підтанцьовуючи, вмивалася, чистила зуби, на ходу перекушувала бутербродом та виривалася з хати. Першої своєї робочої п’ятниці, пробігши три поверхи, зрозуміла, що не вимкнула програвач, хотіла повернутися, але, махнувши рукою, залишила все як є.

— Я Таша! — зніяковіло представилася українка, вперше побачивши флегматичну Ельку з величезним пузом.

Німкеня була вагітна на шостому місяці, але живіт переконував, що вона вже десь на півроку переносила дитину. Він був просто гігантських розмірів. Елька Штраубе разом із чоловіком Готфрідом мешкала у старезному будинку в затишному провулку недалеко від станції метро Шьонеберг. Обоє — юристи. Пан Штраубе практикував на нейтральній території, у своєму офісі на Вільгельмштрассе, а його дружина, ясноока і схожа на дитину сорокарічна Елька, зважаючи на свій стан, приймала відвідувачів у квартирі.

Ті, що приходили до фрау Штраубе за юридичною порадою, очікували своєї черги, сновигаючи повз Наталку, яка рачкувала під столом чи диваном. Вони голосно здоровкалися, а Таша вказувала їм напрямок руху. У помешканні ніколи не зачинялися двері. «Прохідний двір!» — лаялася про себе Наталка, витираючи ганчіркою сліди, залишені останнім відвідувачем.

— Ташо! — кричала Елька з кабінету, та так, що українка вже готова була кидатися до телефону, аби викликати «швидку допомогу» до породіллі. — Ташо! — ще раз надривно верещала юристка, а прибиральниця хапалася за слухавку. — Ташо! Принеси чаю… Мені й панові…

«Хух!» — голосно видихала Кулібаба, йшла до просторої кухні, аби підготувати все для чайної церемонії.

Елька була прихильницею всіляких чайних прибамбасів. Тому перше, чого вона навчила нову служницю, — заварювати й подавати у правильний спосіб напій. Численні полиці й шафки кухонного вмеблювання були вщент забиті різними сортами чаю — чорними, зеленими, сірими та білими, з великим лататим листям і дрібненько нарізаним, з додатками духмяних трав та ягід. Декілька бляшанок вважалися сокровенними. З них Елька просила заварювати лише в особливих випадках. Для візитерів призначалося декілька пакунків із доволі дешевим листям. Таша нашвидкуруч запарила дві скляночки й понеслася до кабінету.

— Забагато працюєте! — дозволила собі висказати власну думку, коли Елька, відкинувшись на спинку м’якого фотеля, спочивала. Українка мостила їй під ноги подушки.

Таша говорила це, бо знала, що Елька почне розповідати про справи. А почути, хто тут буває, означало полоскотати собі нерви, до того ж трохи відпочити від гарування.

Отой, що приходив у жовтих супердорогих черевиках (Наталя бачила лише черевики зі свого місця, бо саме витирала пилюку під журнальним столиком), — ніхто інший, як убивця…

— Його лише підозрюють… Скоро суд… — розмірено видавала Елька.

Бандит зараз на підписці про невиїзд, за гроші відкрутився від тюрми, а Елька готує йому захист.

— То він невинний? — питала Таша, вирячивши очі.

— Звичайно, невинний, — невпевнено брехала Елька.

Вона любила полякати українку й заводила розмови про криваві вбивства, споглядаючи за реакцією Таші. Сидіти й розповідати юристці не випадало подовгу, бо до квартири забігав іще хтось, чи то помічник, що збирав матеріали, чи родичі засудженого, справу якого подали до апеляційного суду… І так цілісінький день. Увечері, коли Таша збиралася додому, робота у цьому будинку не закінчувалася, бо приходив чоловік і вони разом, зачинившись у кабінеті, голосно обговорювали ту чи іншу справу. Таша замикала їхні вхідні двері на ключ, тим самим припиняючи візити знайомців і незнайомців. Знала, що й після цього до квартири грюкатимуть і намагатимуться прорватися досередини, але дзвінок, на щастя, не працює і хазяї, усамітнившись у віддалених кімнатах чималої квартири, навряд чи почують домагання.

Стара квартира Штраубе нервувала і страхала Наталку, тут не можна було навести лад, бо зі стелі обсипалася штукатурка, підлога між кухнею та коридором зазвичай вдаряла струмом, коли прибиральниця мила її занадто вологою ганчіркою, з-під розірваного в одному місці лінолеуму можна було спостерігати спалахи розрядів. Таша повідомляла про це хазяям, а ті лише знизували плечима й перестрибували загадкове і небезпечне місце, на яке вона вказувала. У квартирі, як і загалом у будинку, смерділо пліснявою, система водопостачання була недосконала настільки, що доводилося запасати воду у відра та балії, яких, на диво, тут було повно. Елька пояснювала, що квартира дісталася їм від батьків і зараз вони вимушені працювати не покладаючи рук, аби до народження довгоочікуваного первістка мати змогу, продавши цю, додати грошей та купити іншу, яку, до речі, вже придивилися.


* * * | Гастарбайтерки | * * *