home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



6

Вівторки

Щоб дістатися до гера Йошки Шумахера, треба було витратити чимало часу, тож вівторки для Таші починалися з раннього пробудження. Вона відшукувала причини, аби якнайдовше не вилазити з ліжка. Вже й не спала, але відмовки одна краща за іншу все народжувалися та плодилися. Бувало, навіть тяглася до телефону, щоби попередити про раптове фізичне виснаження чи вигадану недугу. Згадка про шелесткі купюри, котрих могла позбутися, вдовольняючи примхи змореного тіла, миттю виштовхувала гастарбайтерку з-під тонкої ковдри. Гроші вабили й кликали, заради них Наталя човгала в чортів голос до біса на роги. Від станції метро імені Рози Люксембург, двічі змінюючи лінії, їхала до західного району Целендорф, там кров з носа мусила встигнути на автобус, що курсував раз на півгодини, аби рівно о дев’ятій бути під дверима хворобливо пунктуального Йошки. Таша виходила з дому, вдягаючись на ходу, швидко йшла до метро, автобус наздоганяла, включаючи в собі спринтера, й підтюпцем добігала від зупинки до будинку гера Йошки. І було чого гнати, бо запізнення коштувало штрафів — одного-двох євро.

Наталка могла ті копійки запхати в дупу пришелепуватому німцю як у прямому, так і в переносному сенсі, але професійна етика, неписаний прибиральницький закон зобов’язував підкорятися будь-яким хазяйським забаганкам.

Йошка Шумахер любив похизуватися своїм іменем (еге ж, як у віце-канцлера) та прізвищем відомого гонщика. У невисокого шістдесятилітнього з гаком німчика об’єм талії (хоча хто її насправді заміряв?..) мав приблизно стільки ж сантиметрів, як і його повний зріст. Кучеряве сиве волосся на голові, бороді й грудях, прискіпливий і в’їдливий стариганський характер та звичка до безладу — прикметні риси Йошки Шумахера. Він замучив Ташу спогадами про свої втрачені мільйони та колишню дружину-балерину, яка, власне, тим мільйонам і дала раду. Щовівторка Таша вимушена була розпочинати свій трудовий день із роздивляння копії картини Веласкеса на всю стіну, столового срібла та порцелянових сервізів. Роздивляння це супроводжувалося багатослівними лекціями гера Шумахера, котрий до обіду сновигав по квартирі в сімейних трусах та халаті нарозхрист.

Найбільшою пристрастю Йошки Шумахера було куховарство і все, що з ним прямо чи опосередковано пов’язано. Подеколи, захопившись історичними розповідями, половину з яких Таша геть не слухала, підводив робітницю до непоганого холодильника й, наче консультант-продавець, перелічував усі плюси цього технічно досконалого апарата.

Все перелічене, за винятком колишньої дружини-балерини, вміщувалося в типову трикімнатну квартиру з видом на озеро, де сумно колихалися припнуті до берега чужі катери. Вони не давали Йошці спокою саме тим, що були чужими, а не його. В Ташиному умовному записнику, який містився в її голові, цей німець звався Мільйонером. Він повсякчас торочив їй саме про таку свою особливість і відмінність від інших смертних.

На стінах, окрім кількох непоганих репродукцій Дега та згаданого вже шикарного Веласкеса, висіли газетні вирізки в дерев’яних позолочених рамах під склом. Кожна містила декілька шпальт, дві навіть супроводжені фотографіями. Якщо вчитатися в ці зразки старої періодики в пошукові знайомих реалій, на кожному з артефактів віднаходилося ім’я Йошки Шумахера. Вирізки були від руки датовані вісімдесятими роками минулого століття. Без пояснень, які й давав Йошка, у молодому підтягнутому чоловікові на фотографіях не варто було й пробувати впізнати хазяїна цієї квартири.

— Це коли мене арештували у Східному Берліні! — хвалькувато зізнавався й дивився на реакцію.

Таша знала: потрібно вдавати, що вона боїться. Так і робила… щовівторка. Потім вкотре слухала історію гера Шумахера, потай зиркаючи на годинник і на купи сміття, котрі ще треба буде прибрати.

Мільйонер працював фотокореспондентом у «Ді Вельт»[45]. Ну, ще коли був отим, молодим та худорлявим чорнявчиком. Щось йому в буремні вісімдесяті штрикнуло в печінку, й він гайнув через Берлінську стіну до НДР. Хоробрий фотокор не підкопував тунель і не кидався грудьми на охоронців, озброєних автоматами Калашникова. Він просто поїхав, а краще сказати — пішов до своїх далеких родичів. Заразом вирішив пофотографувати, зафіксувати важкі будні одноплемінників, пригноблених соціалізмом. На тому боці встиг лише дістати свій «Canon»[46], як його заарештували. Зараз Йошка розповідав Таші героїчні історії, як він був полум’яним борцем за визволення Східного Берліна від загарбників, але вороги пронюхали про його хоробрі наміри (які саме — гер Шумахер не уточнював) і кинули до в’язниці. Вийшовши звідти через декілька годин, як то кажуть, трохи ушкодженим, але непереможеним, дременув до спокійного Бундесу, аж, напевно, курява стелилася. Його власні свідчення та дві фотокартки, які він встиг зробити, стали основою для ліплення з простого фотографа героя свого часу. Попри те що «шпигуна» затримали, камеру йому повернули, коли відпускали. Навіть не знищили плівку. Колеги Йошки по друкованому виданню не кинули напризволяще таку політично забарвлену історію. Щось трохи дописали, як буває у митців, догородили, аби трагічніше виглядало, й випустили у світ. Було оприлюднення, за ним зросли рейтинги газети, а слідом за цим — затребуваність Йошки Шумахера як суперпрофі. Декілька днів Йошка Шумахер був героєм кварталу, його зустрічали сусіди і плескали по плечу, йому всміхалися чистенькі німецькі дітки, й у нього закохувалися балерини. Йошка за рахунок невеликого, так би мовити, естетичного переляку увійшов в Історію й відтоді розповідав про це тим, хто потрапляв у поле його зору. А оскільки до Йошки ніхто не приходив, окрім Таші, то гастарбайтерка змушена була слухати те саме щотижня.


* * * | Гастарбайтерки | * * *