home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



9

Віктора запросили в Берлін на науковий симпозіум. Захоплено розповідав матері, як точилася боротьба не на життя, а на смерть між ним і ще двома претендентами на цю поїздку. І як Ірися дивом умовила директора інституту спинити свій вибір саме на Вікторові. Особливо Галя раділа фотографіям онучки. Маруся була вже така велика, гарна…

Криючись від сина й хазяйки, пустила сльозу — так пишалася Віктором. Годувала й обіцяла повести на екскурсію столицею. Син, щохвилини прицмокуючи язиком, вихваляв життя матері. Мовляв, як божественно ти прилаштувалася… А особняк — просто царські покої якісь.

— Я очам своїм не повірив, що ти можеш жити у такому шикарному районі, як Ґрюневальд. Я тут більше години тинявся, шукаючи будинок номер шість. Лише завдяки дедукції вирахував, що це тут. Прийшов, стукаю, ніхто не відчиняє. Уже мав йти. Але почув, що ця стара кричить. Ні, думаю, треба дочекатись, щоб вона відчинила, запитати, — засміявся.

— Це не стара, — стала на захист Ельзи Халла. Легка нахабність у спічі Віктора різонула її материнські почуття. — Це моя компаньйонка — фрау Краге. Вона — баронеса, аристократичного роду. Бачиш, які фотографії. — Жінка вказала на старовинні чорно-білі світлини, які були обрамлені раритетними рамами й висіли на стінах та стояли на численних поличках, столиках, комодах та піаніно.

— Аристократка, фотографії — то таке… — зігнувшись, повідомив пошепки син. — А хата! Оце вже щось.

Галина Сергіївна припинила балачки на цю тему, запропонувавши гайнути у центр Берліна. На «форді».

— Ні фіга собі! Ну, ти, мамцю, багата жінка. На тачці роз’їжджаєш… А права де взяла?

— Ну не купила ж! Тут так не можна, — пояснила мати і піймала себе на тому, що спілкується з сином, як із учнем. — Ельзо! Я поїду продовжувати закупівлю продуктів. Заодно з сином поспілкуюсь, — відзвітувала. — Сподіваюсь, ти не проти?

Фрау Краге була проти. Молодик їй не сподобався, надто часто шепотів, корчився у три погибелі й пришкулював[22] і без того вузькі очі. Стара набачилася за свій вік мисливців за нерухомістю й миттю розгледіла недобрі наміри українця. Ельза знала, що служниця має сина, але завжди потай дивувалася, чому він відпустив матір, чому не кличе додому, чому, врешті-решт, не забере силою… Вона б хотіла, щоб у неї також був син чи дочка… «Але якщо такі, як оцей пройдисвіт, то боронь Боже, краще без них», — резюмувала наостанок стара.

Підкоряючись інтуїтивним хвилям, німкеня піднялася східцями до кімнати Халли. Без тіні сумнівів, без докорів сумління відчинила власним ключем верхню полицю комоду, де, як знала, зберігалися заощадження служниці. Взяла хижими сухими пальцями всю торбинку й залишила приватну територію компаньйонки…


* * * | Гастарбайтерки | * * *