8

Осіннє сонце цнотливо гладило маківку Халли, коли вона граблями хвацько збирала докупи опале брунатно-помаранчеве листя. Фрау Краге тихо сиділа на ослінчику посеред подвір’я й дивилася на розмірені рухи служниці. Час від часу згадувала, хто в домі хазяїн, і голосно командувала, аби Халлочка підібрала ще там і отам. Уже минули ті часи, коли українка відразу кидалася виконувати накази дивакуватої фрау. Вона по-філософськи вислуховувала розпорядження, кивала, погоджуючись, і робила по-своєму, як знала та вміла. А німкені й діла не було, виконуються її накази чи ні: головне — наказати, ще раз скористатися позицією головнокомандувача.

Галина Сергіївна вже зжилася з думкою, що Німеччина — друга її батьківщина. З роками притупився біль від розлуки з рідним містом над Дніпром. Фізична втома перекрила шлюзи до головного мозку, до спогадів, роздумів та самокопань. Галочка жила, ніби в киселі, робила всю роботу повільно й розмірено, говорила повагом, нікуди не поспішаючи.

Понад два роки, вирушаючи по магазинах за продуктами й необхідними в господарстві речами, Галина користувалася не громадським транспортом, а стареньким Ельзиним автомобілем. Німкеня заздалегідь влаштувала Галу в школу, де та вивчилася кермувати та отримала водійські права. А після цього урочисто презентувала заробітчанці на шістдесятилітній ювілей свій «Форд Фієста» 1986 року випуску. В теперішній Галині годі було впізнати колишню вчительку з України. Жоден не відрізнив би цю елегантну пані від корінної європейки. Та ще й сказали б услід: «О-о, це аристократка, диви, як іде».

Одного разу вона потрапила у курйозну ситуацію. І, здавалося б, неприємна спочатку подія призвела до великої дружби.