home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Каїр

Поважні люди їздять у Єгипет тому, що тут видобувають вугілля. Такі нероби, як ми, їздять подивитися на Піраміди. Отож і ми тепер знаємо, які вони, оті Піраміди. Вони світлі й трикутні. Довго роздивлятися нема чого, особливо якщо здаля. Але урочисто, правда.

Склалося якесь невиразне відчуття, що єгиптяни не дуже люблять українців. Навіть не знаю чому. Не те щоб відразу хапалися бити і проганяти, такого, слава Богу, не траплялося, але погляди скоса не раз на собі відчув. Росіян сприймають нормально, турків, японців, американців – усіх нормально сприймають. Не розгадав я цього феномену.

Сподобалося, що квітів багато. Особливо троянд. Якесь місто троянд, кожен вільний клаптичок задіяний під клумбу. Червоні, рожеві, білі… червоних особливо багато.

Пам’ятники усі з якогось чорного матеріалу. Властиво, тут люди мешкають доволі смагляві, то воно якось і пасує. Хоча, крім людських, нам трапилася скульптура пальми з рейкою замість стовбура. І вона теж була чорна!

А один пам’ятник був із ніг до голови золотий. Це був чоловік у короткому плащику. Несподівано.

Іще кумедний випадок. Треба було нам із Мамою на базар, у неї шлейка від босоніжки порвалася. Ми розпитали у місцевих, як до базару пройти, ідемо і бачимо перед собою якусь будівлю з куполом, на якому тріпочеться державний прапор. Ну, чисто тобі рейхстаг якийсь. Білий дім. Ми серйозно подумали, що це будівля якогось владного органу. Стали обходити кругом. Поки допетрали, що це ж і є базар…

Дуже багато нарікань на єгипетський транспорт. Ми їхали звідси автобусом, і, кажу щиро, такого бардака з автобусними перевезеннями я ще ніде не бачив. У касі нам продали квитки на десятигодинний рейс, мотивуючи тим, що о восьмій автобус «мабуть, не піде». Ми мусили три години стирчати на їхньому вокзалі, сумним поглядом провели наш восьмигодинний, котрий таки пішов, дочекалися десятої, зрозуміли, що саме десятигодинний вирішив зробити собі вихідний. Мусили здавати квитки назад у касу, спитали, чим іще можна виїхати хоч кудись за межі країни, хоч до Алжиру, хоч до ПАР. Касирка заявила, що квитків уже нема, хіба вранці. Іти серед ночі шукати готель нам не хотілося, та й загалом ми були налаштовані ночувати у транспорті. Зрештою якийсь водій нас погодився вивезти, добре поморочивши перед тим голову. Оця остання пригода добряче зіпсувала враження від міста.

А ще люди засмутили. Навіть не тим дивно вибірковим ставленням до українців. Бачиш, як із них жили тягнуть, а вони сприймають це як належне. Водії автобусів працюють по кілька діб без сну, платять їм нерегулярно, часті нещасливі випадки на виробництві. Довкола – пишність і краса, а по суті…


Вихід Зої, частина перша | Мануал до черепахи | Вихід Зої, частина друга