home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement





* * *

Тим часом Зоя залишається надворі. У цій хаті є для Зої ровесниця. Ровесниця зветься Катя, вона знає Інну, а Зою не знає, хоч і вчиться з нею в одному класі. Якби Катя не знала Інну, то, певно, знала б Зою і била б її, як усі діти. Зоя ж думає, що дівчинка до неї ласкава. Зоя вдячна Інні.

Катя виносить гребінці і стрічки і все, що Зоя просить. Спочатку Зоя розчісує дівчинці волосся, а потім навпаки. Зоя сидить на стільчику і відчуває легенькі дотики, а часом котрийсь жмутик волосся натягується так, що Зої боляче, та то дарма. Бавитися так Зої дуже приємно.

– А що ти любиш понад усе? – раптом запитує сусідська дівчинка.

– Гратися в Персефону, – миттєво відповідає Зоя, і вже шкодує, що не вигадала чогось оригінальнішого, бо хіба часто її про щось питають?

– А я понад усе люблю маму! – переможно вигукує дівчинка.

Зої ніяково. Вона не знає, чи любить вона маму. Часом Зої здається, що мама – то вона сама.


Швеція | Мануал до черепахи | Зоя про Михальку