home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Франція

Юра-молодший має 14 років, Варварка – 11 років.

Юра-молодший пояснює Варварці уроки.

– …І тоді він уже нічого гарного написати не міг.

– Хто?

– Та Тичина ж! – терпляче повторює Юра. – Ти, може, втомилася? Припинити уроки?

– Хай буде. Я хочу.

– З нього – з Тичини – усі насміхалися, поза очі казали, що він геть зійшов на пси.

– Зійшов на пси, – повторює Варварка. Їй хочеться, аби Юра бачив, як вона все гарно запам’ятовує.

– Віршик такий про нього склали: «Краще з’їсти кирпичину, ніж читать Павла Тичину». Це було так. Одного разу він – Тичина – сам почув, як котрийсь із письменників читає цього віршика в колі інших письменників. Він почув, що вони гуртом стоять і сміються, підійшов і все сам почув! А всі тоді на нього обернулися, бачать, що він почув, і мовчать. Думають: почув чи не почув? А він, такий, питає: «А що, вам здається, дотепно? А я думаю, недотепно, бо нема такого слова – кирпичина! Але ж є стільки значно красномовніших, значно більш вишуканих способів дошкулити Тичині…» І знаєш, що він зробив? Тичина? Він почав один за одним вигадувати дошкульні віршики про самого себе, один дотепніший за інший:

Я краще з’їв би цю стару свитину,

Щоб не читать того Павла Тичину.

Я краще з’їв би дідову лозину,

Що змушував читать Павла Тичину.

Я з’їв би весь папір, що є в країні,

Щоб не лишилось на книжки Тичині.

Я власні б вуха вигриз з-під чуприни,

Щоб не було чим слухати Тичини.

Каміння я би жер, я гриз би стіни:

Прийміть з мого життя вірші Тичини!

Я втік би з дому, я би втік з країни,

Щоб цілий вік не бачити Тичини.

…Шкода. Для вишуканішого змісту

Дошкульнику не вистачило хисту!

– І з тим гордо пішов, – закінчив Юра-молодший.

– І його знову всі заповажали?

– Ну… ні, не поважали.

– Чому?

– Ну… Про «кирпичину» ж усе-таки смішніше було.


Брісбен | Мануал до черепахи | Белград