home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Іспанія

На вулиці вже темно, але світло з вікна дозволяє роздивитися двох людей, що сидять у траві біля самого будинку. Вони щось намислили? Може, вони хочуть викрасти з будинку щось коштовне? А може, когось?

Інна має 22 роки, Юра – 21, Михалька – 19 років, Ольга – 17, Зоя – 13, Юра-молодший – 11 років, Варварка – 8 років.

Обличчя їхні дуже схожі, напевно, це брати, а може, навіть близнюки. Одяг у них не сказати, що старовинний, скоріше, недолуга пародія на старовину: на обох сорочки з підсиненої бавовняної тканини, на обох поточені міллю камізельки. Шоколадного кольору в того, що сидить, вишневого в сіру смужку – у того, що стоїть. У Вишневого до пояса на штиль шпаги причеплений грубо обтесаний дубець. З одного краю дубець темніший і добре відполірований – наче об чиюсь голову. Лисина на голові чоловіка в шоколадній камізельці наводить на кумедні асоціації, об чию саме. Дубець оббитий на руків’ї міддю і франтувато підвішений на зручному ланцюжку.

Зайшлі неголосно розмовляють.

– Ти певен, що з неї буде добра Коломбіна, мій північний брате? Ти точно в цьому певен? – Це говорить Вишневий.

– Та вже якась буде… – Коричневий.

– Весела, бадьора, за словом у кишеню не полізе, цікава пхати носа в чужі справи…

– Так! Саме так, цікава пхати носа в чужі справи! От я тобі розповім: іде вона якось…

– …Рум’яна й білошкіра, повновида, із великими цицьками.

– Та ну… Відгодуємо.

– Із ве-ли-ки-ми циць-ка-ми! Ти розумієш, що це таке, чи тобі піти показати? – Перед Вишневим невідь-звідки, сукаючи незграбно в повітрі трьома ніжками, випурхує біла конференційна дошка, за дошкою підстрибує і бовтається прив’язаний на мотузку маркер. До дошки магнітами причеплено два журнали з нівроку переконливим наочним матеріалом.

– Братело… – Дошка перечіпається у траві, падає, та так і лежить журналами донизу, безпорадна й нікому не потрібна.

– Чекай! А ти бачив колись, як вона готує?

Приблизно з тієї самої точки, що й допіру дошка, з’являється пательня з трохи підгорілою картоплею. Коричневий неуважно ловить пательню і ставить її на дошку. За мить і дошка, і пательня зникають.

– Полішинелю, вона на роль Коломбіни нам не підходить ніяк.

– А хто? Арлекіне, вона за правом народження Коломбіна! Коломбіна не може бути добра або погана, вона нею є! У неї в метриці записано!

– Ах, у метриці! – Голос Арлекіна стає солоденько-зловтішним. – Прекрасно! Чудово! Я тобі покажу, що в неї в метриці записано!

– Ой… кинь свої фокуси, не треба сюди ще й документи тягти. Я тобі на слово повірю. Що там негаразд?

– Вона ще на десятому році життя собі змінила ім’я! Ні про яку Коломбіну більше не йдеться! Опаньки?

– Тю.

– Тю. Я про що! Тю!!! Коломбіна знайшлася… засранка мала.

– Я не до того кажу – тю. Просто я, чесно, не розумію, що в цьому поганого. Хіба ми з тобою не змінюємо імен?

– Так то навіть не для всякої вистави, то ж не тотальний ренеймінг!

– Чекай! Перш ніж судити, докладно розберімося з поняттями, бо мені здається, ти не зовсім чітко уявляєш собі, що таке ренеймінг. А може, просто плутаєш із ребрендінгом.

– Я все собі прекрасно уявляю! – Із повітря утворюється ноутбук, Арлекін по черзі набирає в пошуку слова «ренеймінг» і «ребрендінг». – Отже, слухай: ренеймінг – це перейменування бренда. Допускається в тих випадках, коли бренд виходить на новий ринок, де старе ім’я «не звучить», спричинює негативні асоціації або коли воно застаріло. Ребрендінг – це комплекс рекламних і маркетингових заходів з метою заміни старого бренда новим.

– У такому разі це був ребрендінг, а не ренеймінг!

– А тобі не здається, що поняття ренеймінгу входить у поняття ребрендінгу?

– Ні, ну ти ж сам у словнику дивився… Ти просто звик до отої ідеології, коли нам згори казали: ребрендінг – це погано! Ребрендінг – це зрада свого народу!

– Хіба мало я чого дивився! Ти сам мені ці статті міг підсунути. Яке там джерело? Хто це сказав? Бо подивімось, якщо це статті дев’яностих років або це якийсь діяспорник сказав, я відмовляюся вважати це надійним джерелом, це теж ідеологія. Чому тут не вказано, хто ввів поняття ребрендінгу і ренеймінгу? Це, вибачай, лажа якась, а не енциклопедична стаття.

– Ну, подивися у «Вікіпедії».

– А… «Вікіпедію» такі, як ти пишуть. Ти мені книжку дай.

У повітрі виникає товстий восьмий том УРЕ з літерами О – С на обкладинці.

– Це радянське видання! – обурюється Полішинель. – Там тобі напишуть. Давай яке-небудь іноземне видання.

– А нічого, що це слова іноземного походження і їхня етимологія вкорінюється…

– Не мороч голову.

Восьмий том влучно вибиває ще товстіший, хоч і з м’якою палітуркою, том із написом «Brand management for dummies». Полішинель лається, бо мало не вивихнув собі руку в зап’ястку.

– Ну, тепер підходить?

– Дай спокій, я ще не знайшов. Триндиш під руку…

Деякий час обидва мовчать. Полішинель розтирає забитий зап’ясток, Арлекін із виглядом бувалого у бувальцях поліглота гортає «Brand management for dummies», а ноутбук недбало тримає під пахвою.

– То що нам робити з Коломбіною?

– Якщо ти доведеш мені, що це був ребрендінг, а не ренеймінг, нехай лишається, я вже сказав. Якщо ні – значить, правда на моєму боці!

– У нас є вибір?

Арлекін зупиняється, мовби спіткнувшись, стоїть, втупивши очі в Полішинеля, кисло кривить губи, тоді опускається додолу, поряд із ним. Ноутбук летить у вільному падінні і, замість зникнути у повітрі, чого всі тільки й очікували, чомусь болісно грякає об землю. Проте Полішинель і Арлекін не звертають на те жодної уваги.

– Ну, гаразд. Але погана буде ця історія, от що я на це скажу…

Деякий час вони мовчать.

– Твоя правда…

– Що?

– Твоя правда. Вона не годиться на роль Коломбіни. Вза-га-лі.

– Полішинелю, ти, як завжди, відкрив Америку. – Арлекін жартома, але й досить міцно стукає Полішинеля дубцем по голові, саме там, де залисина. – І що нам тепер робити?

– А може, візьмемо Кассандру?

– На роль Коломбіни?! А, чекай, не кажи, я сам здогадався: ти здурів.

– Ні, навіщо ж на роль Коломбіни. На роль Кассандри. Це буде авангардна п’єса!

– Полішинелю, ти зду…

– Арлекіне, ми мусимо бути гнучкими. Нам дихають у потилицю!

– Полі…

– Ну, уяви…

– Поле, не перебивай, а скажи мені одне: ти взагалі уявляєш, хто така Кассандра?

– За дурня маєш… мені не звикати…

– Кажи, кажи. Просто озвуч це!

– Кассандра – провидиця.

– Продовжуй.

– …якій ніхто не вірив. По-твоєму, я і цього не знаю?

– А вона?

– Що – вона? Не бачу проблем.

– Їй всі вірять, дурню! Їй усі ві-рять!

Остання фраза звучить якось особливо тихо і сумно, і голос робиться якийсь тонкий і непевний. Зоя знімає з правої руки Полішинеля, а з лівої – Арлекіна і кладе їх разом до лялькового ліжечка.


Вихід Ольги | Мануал до черепахи | Ольга хоче себе вбити