home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Вихід Варварки

Юра-молодший має 13 років, Варварка – 10 років.

Юра-молодший пояснює Варварці уроки. Важко йде заняття, Варварка нині вперта, як ніколи. Сидить на мокрій дошці гойдалки і хлюпає ніжкою в жовтому кирзаку по калюжі, що назбиралася під гойдалкою в прочовганій ямці. Юрі-молодшому дуже хочеться сказати: «Не хлюпай, води в чоботи набереш!» – але він не каже того, бо буде гірше. Юрі-молодшому дуже кортить сказати: «Не хлюпай, чорти б тебе хлюпали, ноги вже мокрі, застудишся. Що тоді з тобою робити?» – але не каже, бо Варварка у гніві нестримна. Тож Варварка бабрає кирзаки в калюжі й наспівує:

– Ой на горі гречка, сидить зайчик…

– Отож, земля кругла, точніше, має форму яблука…

– Ві-ін ніжками чеберяє… – Хлюп! – летять брудні бризки.

– …Сплюсненого з полюсів. Те, що земля – куляста…

– Земля-а пласка, сидить зайчик.

– Кругла, Варварко. Це довели…

– Плас-ка.

– …мандрівники, які пускалися в кругосвітні плавання…

– Пласка!!! – майже гримає Варварка.

Юра, розгублений, замовкає. Давно вже такого не було, щоб Варварка на нього кричала.

– Ну припини… А то не стану більше тобі розповідати. Ти ще й на уроці скажеш про трьох слонів або трьох черепах, на яких вона лежить.

– Не трьох. Одна черепаха.

– Га?

– Одна черепаха. Одна, а не три. – Для певності Варварка показує жменьку, складену човником.

– Хто тобі таке сказав?

– Ніхто… – злиться Варварка. – Зайчик-побігайчик.

Юра мовчить. Коли Варварка буває вперта, її дуже важко переконати. Треба чекати день або два, тоді Варварка може передумати. Бо те, що Варварка знає неправильно, вона вже не забуває, але з любові може поступитися. Тому Юра мовчить, чекаючи, що Варварка поступиться з любові. Її сердите личко м’якшає, Юра торкається гойдалки, і Варварка не б’є його, дозволяє взятися за ланцюг і трохи її розгойдати. Варварка розглядає свої підошви, ступає в калюжку й оглядає патьоки бруду на жовтій гумі. Юра тихо зітхає – минулося.

– Земля, – тихо починає Варварка, – лежить на одній черепасі. Черепаха хоче їсти. Дуже-дуже давно хоче їсти, але їжі для неї нема. Точніше, вона десь є, але ніхто не знає яка. Ніхто не знає, як із черепахою обходитися та чим її годувати. І через те черепаха пливе, куди бачить. Але коли-небудь станеться й таке: хтось розумніший за решту підійде до краю землі, звісно, з боку голови, а не з боку хвоста, і покличе черепаху так, як слід, і дасть черепасі годну для неї їжу. Тоді черепаха враз зупиниться, перестане плисти, і на землі припиняться всі вітри, і повернуться додому всі мандрівці, хоч би де вони плавали, хоч би з ким вони плавали, хоч би і з твоїм сраним Магелланом.


Бразилія | Мануал до черепахи | Пакистан