home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Бразилія

Інна має 23 роки, Юра – 22, Михалька – 20 років, Ольга – 18, Зоя – 14, Юра-молодший – 12 років, Варварка – 9 років.

Дівчата Гадові знали своє місце. А дівчат було п’ятеро: три Марії і дві Катерини. Марії звалися: Мар’яна, Марунька і Марійка, а Катерини – Катька і Катріна. Спочатку була Марунька, старша на рік, тоді Мар’яна, у якої з рота пахло смаженим насінням, тоді Катріна, що доводилася Мар’яні кузиною, а тоді була Катька – ця вміла готувати; останньою ж була Марійка. По суті вони були однакові. Кожна, заходячи у двір, прямувала до будинку, а не до повітки, як було слід. Кожна, заходячи до повітки, прикидалася, що таки сюди й хотіла. Кожна, зайшовши, найперше підходила до шафки з дисками, казала: «М-м!» – і намагалася виколупати нігтиком один зі щільного ряду дисків. Диски, щоправда, були різні, але то було занадто навіть для Гадової консервативності. Сам Юра сприймав таку однаковість поведінки дівчат як ритуал, і його роль у ритуалі була – сказати: «Лиши!»

Три Марії і дві Катерини, як одна, прагли відрізнятися від решти дівчат більшою демократичністю і більшою скромністю, дарма, що ці дві чесноти суперечать одна одній більше, ніж будь-яке чорне будь-якому білому. Проте три Марії і дві Катерини однаковісінько ображалися на Гадову заборону. Гад не бентежився, уже при Катріні знав, як діяти: поправляв пальцями її волосся і бурмотів: «Воно все брудне… зі сміттярки приніс… ходімо рученята помиєш…» І три Марії та дві Катерини однаковісінько м’якшали, а далі все було по-різному.

Дівчата знали своє місце, а сестри знали своє. І місце дівчат було за Гадовою спиною на волохатому, вкритому козячою шкурою сидінні Гадового мопеда. Іншим на це місце було зась. Жодна із сестер не сіла б туди, наче це щось непристойне. Не від людей, хоч і люди так само сказали б.

Місця сестер розподілялися так. Варварка їхала на мопеді з Юрієм-молодшим, завжди. Попереду них їхали Інна з Зоєю, позаду Михалька з Ольгою. Часом навпаки. Зоя часто мусила вести мопед сама, бо єдина з усіх не любила цього, і, на її біду, Інна це знала.

Юра їхав далеко попереду всіх, коли місце на мопеді позад нього було порожнім, дистанція бувала менша, та так було нечасто.

Однак дівчата Гадові знали своє місце, а сестри знали своє. І місце сестер було в будинку, а місце дівчат було в Гадовій повітці. Але те місце було вузьке, бо обминало дуже багато речей, серед яких першою була поличка з «музикою».

Надто багато людей різного віку і статі могли б легко заявити, що знають Юрека як облупленого, лише на тій підставі, що давали йому якесь нове ім’я. Однак чи хтось із них знав, що його любов до музики переважала любов до техніки? А то таки так, бо любов до музики не була вимушеною.

А от якби хтось запитав, чи переважала любов до музики любов до дівчат, уже половина або й більше відповіли б правильно. Любов до музики переважала.

Любов до музики не була взаємна, може, тому й так. Гад мучився з нею. Чи то слуху бракувало, чи то культури. Принаймні не бракувало терпіння. Із деякими записами він вів тривалу стратегічну боротьбу, як із неприступною дівчиною. Або ж наче дівчина з ворогом. Підстерігав, лестив, переконував, доки музика не розкривалася йому. Але й тоді не ставало краще – тоді починалися ревнощі, бо ніколи не знатимеш, чи музика віддає тобі стільки ж своєї краси, скільки зумів узяти від неї хтось інший. Юра не сумнівався: йому діставалося мало. Тому часто бував дратівливий.

Може, через те й віддавав перевагу мелодіям рідкісним, маловідомим. Колекціонером-меломаном він точно не був. Зате з такими мелодіями він чувся першовідкривачем, і це тішило його. Таким міг довіряти. Із таких вільно вибирав собі сам. Між такими слід було шукати його улюблене.

Проте це не означає, що про смітник він брехав. Хтось викидав бобіни – Гад підбирав, хтось викидав касети і платівки – Гад не гребував. Тому добірка в нього була неоднорідна: від старих вальсів до нерозбірливих дворових самозаписів.

Бачив, як і молодші, і ровесники брутально користаються музикою, щоб знаходити одне одного: вмикають свій плеєр трохи гучніше, ставлять собі мелодію на телефон, наносять зображення на футболки й рюкзаки, а головне – вставляють цитати з пісень у свої нехитрі розмови, листи – у всі свої письмові й усні декларації. І все тільки для того, щоб знаходити одне одного в натовпі, тому що немає в їхньому віці людей більш подібних між собою, ніж ті, хто слухають одну музику. Але варто стерегтися сказати «любить одну музику», бо що то за любов, коли після цього музика порожніє і стає самим лиш використаним символом? Колись і він так чинив. Таким він був. Тепер йому соромно бачити інших у цій ролі, під пахвами стає гаряче, і він відводить очі.


Найбільше Юра-старший боявся пов’язати ту чи іншу мелодію з тією чи іншою дівчиною. Бо дівчата люблять чіпляти на себе мелодії, дівчата взагалі люблять усе на себе чіпляти… Вони прикрашають свій зв’язок із тобою мелодіями, називаючи їх «наша музика». І тим невідворотно все псують. Бо що станеться, коли вона тебе покине? Відірве від тебе мелодію із м’ясом. А нащо тобі з м’ясом? Мелодія вже не очиститься від того м’яса ніколи. Доведеться з нею прощатися, яка б не була гарна.

Та й загалом дівчата погано поєднувалися з музикою. Деякі просто погано, деякі жахливо погано. Чого варта була ота дурепа! «Глубоко фіолєтово? Це тіпа панки, чи шо?» Годі й казати, що дурепа не стала ані Катрею, ані Марією.

Мелодії давалися Юрі важче, ніж дівчата, то й цінував їх більше.

Тут комусь стане цікаво, а чи кидали його дівчата? А звісно, кидали. Спочатку Марунька, тоді Мар’яна, тоді Катріна, що доводилася Мар’яні кузиною, а тоді була Катька, останньою ж – Марійка.

Бо однаковісінько були норовливі й не хотіли знати своє місце.


«Музика теж часом буває однакова, якщо бути щирим», – думає Зоя.


Росія | Мануал до черепахи | Вихід Варварки