home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Тибет

Варто, говорячи про Михальку, сказати про гармонію. Гармонія часто приходить до тих, хто шукає покликання у релігії, і до тих, хто занурюється з головою в психологічні вчення. Проте ця гармонія надщерблена: вона гладенька й тепла зсередини, але нетривка й кострубата зовні. І тим нагадує пташине гніздо.

До тих, хто має взаємне кохання, приходить інакша гармонія – гладенька й тепла зовні, але нетривка й кострубата зсередини. Тим нагадує плід шипшини.

До тих, хто не має ані першого, ані другого, гармонія не приходить. Проте до Михальки вона прийшла. Просто так.

Інна має 21 рік, Юра – 20 років, Михалька – 18 років, Ольга – 16 років, Зоя – 12 років, Юра-молодший – 10 років, Варварка – 7 років.

Михалька відчула це одного разу, коли її спіймали на брехні. Якось воно само вийшло, що Михалька бреше не через страх темного невмілого боку своєї натури, а через те, що, маючи точку відліку, відразу ж бачить декілька ліній, що могли б через цю точку проходити. Фантазія у Михальки хоч і небагата, та швидка, однак цікаво, що сама Михалька в неї не вірить. Захоплена уявою зненацька, Михалька часто відповідає щось не те, а потім не намагається ловити сказане слово, тому що воно – не горобець. Того разу Михальку було спіймано на брехні відразу ж і, замість дошукувати зв’язків навзамін виявленій несумісності, Михалька просто відповіла: «О, я таке брехло…» І тим відчула, як у її голові утворився маленький-маленький рожево-зелений Карлсон, чисто тобі Афродита з піни. Справжнісінький рожево-зелений Карлсон, котрий не боїться, їсть без ліку булочки і за потреби може поцупити у сусідки млинок на каву до булочок, лишивши їй п’ять ере.

Гадаєте, незначна причина для такого подарунку, як гармонія? Але й це не навчило Михальку простої істини: речі і люди міняються не від того, що хтось чинить із ними всупереч їхній сутності. «Міняється тільки той, хто на повній швидкості звертає з наїждженої колії», – каже Інна.

– Кожен із нас, – каже Інна, – як дитина на гойдалці. Ти рухаєшся завжди в один бік, але варто зупинитися й подумати, чи правильний обрав напрямок, одразу ж відчуєш непереборне бажання все зробити навпаки – і тоді тебе понесе в протилежний бік.

– Ні, – заперечує Михалька, – кожен із нас – дитя на каруселі. Повторює тільки ті рухи, до яких звик. А коли замислиться і зупиниться, очі тут-таки помчать його у зворотній бік, і так триватиме доти, доки тіло не звільниться від спогаду звичного руху.


«Хоч і кажуть вони різне, та однаково обидві кажуть правду», – думає Зоя. «Просто Інна – дитина на гойдалці, а Михалька – дитина на каруселі. Отак воно насправді і є», – думає Зоя.


Михалька більше не потребує людей, схожих на неї. Оце, на думку Михальки, і є гармонія. Вона пояснює це для себе так. От люди мають власні погляди. І думають, що тими поглядами неодмінно треба ділитися. А як хтось не хотітиме брати, вони, бува, навіть сваряться.


Семані | Мануал до черепахи | Бутан