home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



* * *

Я маю вам дещо пояснити. До повноліття я зробив із себе бренд. Я – Біл Гейтс і Генрі Форд передмістя. Тільки я вмію зробити з китайської соломи камінь на віки. Праски і пральні машини, мопеди і телефони, залиті кавою ноутбуки і розгецані фотокамери. У руках Гаджета будь-яка техніка стає європейською.

Після повноліття я продався. Мене забрав до себе Пол. Він хоче, щоб я вчився, ладен оплачувати навчання, але то зайве, то забирає час, якого і так не є багато. Утім, він замовляє для мене технічну літературу і часом оплачує мені лікарів. Він розуміє, що я йому потрібний.


Мальком я був навіженим: скільки мав іграшок, стільки й поламав. Якщо діставався до іграшок Інни – ламав і їх. Інна на мене ніколи не скаржилася – била сама.

Інна має 6 років, Юра – 5, Михалька – 3 роки, Ольга – 1 рік.

Тоді трапилася ота історія з годинником, яку я вважаю поворотною у своїй долі, а по правді – я її придумав, бо кожен бренд повинен мати легенду.

Звісно, я його розібрав. Форми коліщаток, пружин та інших деталей мене заворожували, я обмацував їх, прикладав одну до іншої, пускав крутитися, мов дзиґи, зачіпав одна за одну і мало не плакав від щастя.

Годинник належав мамі. З точки зору батька це була перша НЕ МОЯ річ, яку я зіпсував. За це він мусив мене покарати. Взагалі, у батька химерні уявлення про педагогіку, сестер він розбестив, як умів. Особливо Інну. Але зі мною – скоріш за все, випадково – влучив у яблучко. Він вважав, що найкраще покарання – змусити дитину виправити заподіяну шкоду. Тож мене він замкнув у повітці, наодинці з годинником і двома викрутками (більше в хаті не було). Сказав, поки не полагоджу – буду без солодкого. Це теж батьків лунатизм – солодкого мені й так років із трьох не давали, у мене вже тоді кишки кінцями не сходилися. Я, здається, два дні не жер взагалі, принципово, але годинник зробив. Лишилися дві зайві деталі і чотири гвинтики, але – прикиньте! – годинник запрацював. Запрацював!

Що часом вдається несвідомим малькам, те дорослий повторить хіба на здорово п’яну голову… ними ще Бог крутить.

Із повітки у будинок я так і не повернувся. Інна отримала власну кімнату, а я – свободу від Інни.


Юрій-старший про Юрія-старшого | Мануал до черепахи | Інна про життя