home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Ольга блукає містом

Ольга має 18 років.

Ольга блукає вулицями. Точніше, сьогодні не зовсім блукає, принаймні робить це не пішки, а їздить тролейбусом. Річ у тім, що сьогодні містом літають жуки, клопи-«смердюхи» у великій кількості, а Ольга ненавидить комах. Особливо жуків, бо ті погано керують напрямком свого польоту і вічно врізаються їй у волосся. А «смердюхів» Ольга ненавидить понад усе, бо цей нав’язливий запах, що лишається на місці дотику, не змиєш ніяким милом і не заб’єш ніякими парфумами.

Тому сьогодні вона їздить тролейбусом.

«Жуки – паскуди», – думає Ольга, недовірливо стежачи за прочиненим вікном. Потім їй на думку спадають інші неприємні речі, котрі Ольгу дратують і просто псують їй життя.

– Жовті світлофори – паскуди, – тихенько мурмоче Ольга, – підковдри з бічною діркою – зло.

Здається, у місті сьогодні якийсь концерт, а може, і фестиваль. На черговій зупинці до тролейбуса натовплюється одразу десятки зо два молоді. Хлопці й дівчата вбрані яскраво, деякі мають на руках плетені або шкіряні-шипасті напульсники, деякі вбрані в хакі, деякі мають на спинах невеликі рюкзаки, прикрашені безліччю значків і гігантськими шпильками. У половини на голові робиться щось таке, що збурює в Ольги шалений захват. Нові пасажири поводяться галасливо, а проїхавши десь пів-зупинки, починають хором співати.

Ольга слухає і хвилюється. Їй дуже хочеться до цього яскравого й сміливого гурту. Думка про те, що вона – окремо, не з ними, млоїть і скубе.

«Субкультура, – гарячково катуляє Ольга в голові єдину думку, – субкультура».

Вона про це читала!

Найупевненіше співають двоє довготелесих хлопців, що втулилися біля передніх сидінь. Вони знають всі слова. Решта збиваються і час від часу замовкають, але Ользі все одно страшенно подобається. Вона міркує про те, що могла б передати вперед монету – ніби як для кондуктора, – а насправді для «солістів». І, передаючи, так і сказала б: «Для „солістів“, будь ласка». Тут Ольга починає міркувати над тим, що солістів не може бути двоє і годилося б назвати їх якось інакше. Але не придумує, і тому монетку не передає.

Пісні цієї Ольга не знає, хоча їй страх як хочеться заспівати разом із ними. Вона ворушить губами, силкуючись запам’ятати принаймні приспів, а за другим разом уже навіть тихенько підспівує: «І з начосом корасони».

Сусідка Ольги виразно зиркає на неї. «І ти, Брут», – саме так, напевно, думає сусідка, вважає Ольга. Попри те вдає, що не помічає. Вона не збирається вислуховувати зауваження від усяких сторонніх… тобто лівих тіток. Вона молода і нахабна! І за третім разом Ольга вже голосно і впевнено співає завчений шматочок: «І з начосом корасони».

Сусідка нахиляється до вуха Ольги. Сама в капелюшку, на колінах торбинка мережана, така вся із себе поважна пані. Ольга відсувається, але місця для маневру замало, тож сусідка таки шепоче їй на вухо:

– Калісони. Калісони, а не корасони.

Ольга схоплюється з місця і, нащось пробурмотівши «дякую», проштовхується чимшвидше до виходу.


Інна про Інну | Мануал до черепахи | Юра-молодший про Варварку