home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



Ольга блукає містом

Ольга має 17 років.

Ольга хоче стати не такою чутливою. Для цього вона сідає в автобус за п’ятдесят копійок.

В автобусі за п’ятдесят копійок їздять нещасні люди. Ольга відчуває скупчення нещастя, як циганка, що вийшла на промисел. Відчуває, заглядаючи в салон, бачить його на фрагменті квітчастої сідниці, що розплескалася об віконне скло, відчуває, простягаючи монети водієві і помічаючи, на яку хвилю налаштоване його радіо, густо відчуває, протискаючись досередини.

Та нещастя більшості людей у салоні – мовчазне. Тому Ользі зовсім не важко не співчувати їм.

Але от сходинками видирається дуже стара жінка у бальній сукні. Її порожнисте, мов зірване перекотиполе, волосся пофарбоване начорно, губи підведені густо-червоним, повіки – блакитним, вії – чорним.

Стара надламано-трагічно стогне: тут занадто високі східці. «Які в неї вишукані манери… і як вона матюкається», – міркує Ольга.

Якась жінка робить старій бальній красуні зауваження: та тут діти! Коло жінки десятирічна дівчинка з цікавістю всотує нові для себе поєднання знайомих слів і водночас дуже майстерно зображує німе обурення і сором. Ольга ледве стримується, щоб не поспівчувати дівчинці.

Стара в бальній сукні уголос лається з жінкою за своє право вживати окремі слова та їх сполучення, право, продиктоване нещастям, а потім ще голосніше ридає, наскрізь фальшиво, але це нітрохи не применшує її очевидного для Ольги глибокого нещастя. Стара йде просто на Ольгу, і Ольга шкодує, що не сіла в автобус кількома зупинками раніше, тоді б вона не стояла у партері, затиснена в клубок нещастя, а сиділа в персональній ложі нещасливих. І вона не встала б, вона нізащо не поступилася б місцем, вона не зламалася б. Ольга користається принаймні з того, що має. Вона робить незворушне обличчя, а потім повільно і акуратно малює на його тлі усмішку. «Хоч би вона помітила, хоч би помітила», – думає Ольга, але стара не помічає.

Якась жінка з ложі нещасливих виходить на зупинці, і її сусідка керує пересуванням людей довкола себе, щоб посадити бальну стару. Стара сідає біля вікна, досі схлипуючи. Її місце – одне з найкращих, VIP-ложа, та це анітрохи не применшує її очевидного глибокого нещастя.


Михалька про Варварку | Мануал до черепахи | Юрій-старший про Варварку