home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



8. Сірі

Він сидів на високій горі, найвищій у тому світі. Тут йому не набридатимуть ані свої (які там вони свої, якщо він щойно пішов проти них), ані смертні, ані чужі. Біль не минув, він зачаївся у нього всередині та чекав нагоди знову вирватися на волю. Вітер та брак кисню доволі гарно діяли на нього, трохи протверезів, наче після довгого та затяжного застілля.

А може, йому просто зустрітися з Птахою та мирно погомоніти, врешті з’ясувавши все. І що ти почуєш у відповідь? Хіба вона тобі не брехала? Про доньку, про те, що все знає про твої «лови вітру»? Не пробувала ані зупинити, ані зрозуміти. Ти тримався за неї, мов приречений, котрий висить над прірвою. Тримався, наче за соломинку посеред вирви, а вона… А вона дозволила тобі почати падати.

І от тепер ти падаєш. Чи летиш? Ні, падаєш, бо хіба буває падіння вгору? Туди тільки піднімаються. А він таки падав. Думки про Птаху зворохобили душу. Усе недобре та лихе, що породжували ревнощі, висувало свої гидкі пики і шкірилося до нього. Він знає, що робити. Він виведе її на чисту воду. Навіть не так. Він покарає і того, з ким вона його зраджувала. А що відбуватиметься опісля, не думав. Зрештою, навіть сама Мара казала, що він на роздоріжжі, бо його клятву та обітницю Темному світу Сварог не прийняв. Отже, він ще не може бути проклятим своїми, бо ж досі на роздоріжжі, і чужими, звісно, також.

«А що ти робитимеш потім?» – запитував здоровий глузд. Що потім, коли ти покінчиш зі зрадницею і з тим, з ким вона тебе зраджувала. А чи не однаково? От долетить він до дна прірви, а там і роздивиться. Може, тоді темні та світлі об’єднаються врешті, щоб його знищити. Хоча це не буде просто. Його сила велика, його міць неймовірна. Тож впоратися з ним легко вони не зможуть. Хоча якщо тебе цькуватимуть та постійно переслідуватимуть, то доведеться тримати оборону. А поки… Шляхів до відступу не залишалося. Жодної дороги назад.

Та чому він зараз про це думає? Ходить колами. Чи сумнівається? Ні, ні. Підступність і зрада мають бути покарані, і плювати, що там потім. І зараз у нього інші цілі: знайти та покарати… Знайти. Приблизно знав, де Птаха тепер. Бо досі кохав її так само сильно, як і ненавидів. Уже місяць веде слід, але вона встигає випередити його на півкроку та піти раніше, аніж він наздожене. Але тут головне не квапитися і створити все для цього, щоб вона втрапила в пастку…

От із цим складніше. Ніхто не хоче тепер з ним мати справу, навіть найманці. Дехто зовсім не розуміє такої нав’язливості щодо жінки. Що, жінок мало? Така, як усі. Ні, не така, як усі. Ніколи такою не була і не буде. Тому потребує кари. Бо через неї могутній Стрибог перетворився на жалюгідного покидька, якого не розуміють ані друзі, ані вороги. Стоп, не так. У нього не залишилося друзів. І тому його ніхто не розуміє.

– Я тебе розумію, – почулися спокійні слова за спиною.

Озирнувся. У крицевому смутку хмари, що зачепилася за гору і вже доволі довго він її не відпускав, маскуючись, стояв невисокий чолов’яга у сірому плащі.

– Йменням Сварожого кола вітаю тебе, Стрибоже! – чоловік підняв руки догори та шанобливо вклонився.

– Що? – Стрибог скочив на ноги. Хтось посмів не те що припхатися сюди та заважати думати, хтось нахабно та вперто колупався в його голові.

Це міг зробити тільки безсмертний. Чи не батько часом підіслав цього сіромаху? Він зараз йому покаже, він зараз його «чемно» привітає. Стрибог підняв вгору правицю, й у ній завирувало щось непривітне та чорне, перетворюючись із темної хмари на клубок.

Чоловік примирливо заговорив:

– Спочатку вислухай, ще встигнеш убити.

Стрибог замислився на мить, тоді, не опускаючи руку вниз, завмер очікувально.

– Я пропоную тобі не просто допомогу, Стрибоже. Я пропоную тобі вихід із безвиході. Тебе не розуміє ніхто. Для усіх ти – порушник звичного укладу. Навіть рідні батько та мати не хочуть прийняти твого вибору і спробувати зрозуміти, а про допомогу й мови нема.

Стрибог слухав легку та розважливо-впевнену балачку незнайомця і раптом зрозумів, хто перед ним.

– Сірий! Ти сірий? Чоловік на знак згоди кивнув головою.

– Так. Сірий безсмертний. Сірі допоможуть тобі знайти Птаху та її коханця. Ми допоможемо покарати зрадників. Серце обливається кров’ю, коли бачу, як ти себе мучиш. Тільки ми тебе розуміємо. Тому, власне, я тут.

– Та невже? – Стрибог саркастично окинув очима невисоку постать незнайомця. – І за що мені ся милість? Знаю трохи ваше поріддя. Я так розумію, що ти мене, хлопче, вважаєш щонайменше мухою, яка от-от потрапить у сіті жирного та вгодованого павука. Тьху на вас! Давай закінчимо нашу розмову, навіть не розпочавши. Що мені може доброго запропонувати сірий бік, світ безглуздий та нецікавий? Зрештою, ви нічим не ліпші від неї. Такі ж зрадники! Який бік ти зрадив? Слово честі, не темний, бо я б тебе знав. Колишній світлий? О, пречудово! Дане право вибору, дурне право вибору в світлих, навіть тоді, коли випито усіма з чаші пізнання.

Стрибогу досі не доводилося отак упритул зустрічатись із сірими безсмертними. Ті завжди поводилися хитро та обережно, робили свою сіру справу, споюючи світи обіцянками та спокусами, а потім просто щезали, мов роса під сонцем. А наслідки завжди були недобрими, як для світлих, так і для темних. Стрибог ненавидів цих зухвальців. Світлі вважались відкритим ворогом, а сірий ворог був не просто закритим чи невідомим, був невидимим. Спокушував незміцнілі смертні душі обіцянками великого та могутнього ніщо. Так, там немає ані темряви, ані світла, але там немає і ненависті, зла, зрад, кохання, самопожертви, добра і віри з надією. Натомість є щире бажання смертних ставати нічим не гіршими від безсмертних. Бути богами, бо той, хто створений на подобу божу, нічим (ані можливостями, ані талантами) не може поступатися безсмертним, які зухвало взяли на себе цю місію. І тепер один з отих сірих нахаб стоїть перед ним і хитро шкіриться.

Ворожий блиск в очах Стрибога, його піднята вгору рука, схоже, не дуже лякали сірого. Стрибог провадив:

– Ну, і якого тобі я, сірий безсмертний, здався? Зі мною одні проблеми!

Чолов’яга не відповідав, чекаючи від Стрибога ще слів. І той таки далі продовжував:

– Хм! Сірий! Ех, у тебе навіть імені немає. Тільки обличчя безлике, – дорікнув зневажливо.

– Ім’я вимагає прив’язаності, – продовжуючи шкіритися, відповідав спокійно сірий: – До тих, хто давав його, і до оточення та обставин. Відсутність імені це щире бажання досягнути гармонії з собою та зі світом творця. Бо кожен із нас – частинка творця, його клітинка, атом у його тілі. Хіба божа частинка потребує окремої назви, яка може осквернити творця? Людина, смертна та безсмертна, – це сотворена творцем субстанція, ним народжена. Шановний Стрибоже! Хочеш дізнатися про нас більше – йди зі мною, і я тобі покажу те, що за упередженнями та недовірою не бачать сліпці – темні та світлі сліпці.

Стрибог уважно вивчав чоловіка. Думки того – на диво відкрита книга. Він і справді нічого від нього зараз не ховав. Стрибог пригадав, що колись і сам був трохи захоплений філософією сірості, навіть Птасі якось говорив про бажання об’єднати світлу та темну сторони, створивши таким чином гармонію. Жінка іронічно відповідала на такі візії:

– Ага, давай змішаємо докупи темне та світле, може, в результаті щось і отримаємо, але ще більше втратимо. Чи ти думаєш, що мудріший від творця?

Тоді не смів і думати про свою вищість від батька-творця, того, хто всіх та все створив. Однак після останньої сварки з Мором щось усередині похитнулося. Навіть рідний отець не хотів його розуміти.

Сірий легко прочитав сумніви в очах Стрибога, бо відразу схопився за них, мов за невидиму нитку досвідчений маніпулятор-павук, що зараз сплете з неї підступну пастку.

– Поважний Стрибоже, ти нічого не втрачаєш. Сірі допоможуть тобі знайти того, хто спокусив світлу Птаху. Ми допоможемо покарати його та її, тільки зажадай. Тобі потрібен союзник. Ти це розумієш добре, тому…

– На сірий бік я не перейду, – різко перебив чоловіка Стрибог.

– Ти не дослухав, шановний Стрибоже! Я цього і не пропоную. Сірий бік має бути для тебе свідомим вибором, а не присилуванням. Ми зневажаємо рабство. Тому, величний Стрибоже, відверто пропонуємо тобі допомогу тільки тому, що відчуваємо у твоєму серці сумніви. Допомога взамін на маленьку екскурсію сірим світом. І, коли з проблемою «Птаха» буде покінчено, ти, шановний Стрибоже, зможеш або приєднатися до сірих, або просто піти.

– Піти? Просто піти? Куди? – Стрибог недовірливо дивився на чоловіка, поволі опускаючи вниз руку.

– Так. Просто піти. А куди? Це тобі вирішувати. Твоя воля! Ми ніколи нікого не силуємо, не ламаємо волі. Вільний вибір.

Цікаво. Стрибог добре знав про чесні «методи» темних. Там жодного натяку на вільний вибір. А тут таке пропонується! Що він, зрештою, втрачає? Рука розслабилася. Темний клубок, що витав навколо неї, розтанув. Він розтиснув кулак правої руки та різко викинув її перед собою. То була простягнута долоня для привітання чи, в даному випадку, знак доброго наміру.

Він згоден.

Сірий відповів на Стрибогів жест майже миттєво, навіть не намагаючись приховати на обличчі задоволення від оборудки, яка мусила реалізуватися, інакше – якого він тут робить.

– Що ж, ласкаво просимо на сірий бік, Стрибоже, – загугнявив майже переможно.

– А хіба він є? – запитав саркастично Стрибог. – То брудно-білий або вичовганий темний, чи не так?

Сірий хитро посміхнувся, не кваплячись забирати свою долоню з руки Стрибога. І Стрибогу чомусь полегшало: він врешті несподівано для себе отримав союзника, ще не знав, чи надовго, чи добре чинив, але гірше вже не буде точно. Він зараз повернув на нову дорогу, ще не знаючи, якою вона стане для нього. Але те, що не нудною, – безперечно.


7.  Краса і Погань | Зворотний бік темряви | 9.  Сірість матерії