home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



9. Проклятий

Мальва відкрила очі. Уночі їй наснилося велике блакитне небо. І раптом небо починає змінюватися та ставати очима її Остапа. Юнак посміхається, пригортає до себе. Так вони й стоять, обійнявшись. Могла простояти вічність із ним, і не набридло.

– Це частинка мого світу, Мальво! Я дарую тобі її. Візьми.

Він простягає перед собою щось невеличке на долоні. Мальва чомусь не може його розгледіти.

– Коли почнеш забувати, торкнися – і згадаєш чому, згадаєш звідки.

Вона протягнула руку, щоб взяти те, що давав їй хлопець, і враз очі Остапа почали ставати іншими. Переляканими, втомленими, змарнілими. Не очі, а якісь провалля, діри. Відсахнулася, перелякано зажмурилася. Коли прийшла до тями, зрозуміла: це сон. Однак не стала вставати, лежала, заплющивши очі. Бо за нею хтось спостерігав, відчула це. Але ворожості чи ненависті не відчувала. Тільки страх і цікавість. Проклятий-служка вивчав її. Легко читала його думки, про всяк випадок замкнувши свої. Він думав, що вона красива і надто світла для цього місця. Він вважав, що Повелитель Мор, незважаючи на всю свою старанність та підступність, не зможе легко зламати дівчину. І ще розмірковував про Стрибога, вважаючи того розгубленим і наче відірваним від реальності. Проклятий її жалів, бо дівчині доведеться нелегко, адже Мор приготував для неї страшні випробування! Про них Мальві хотілося почути більше, однак думки проклятого враз перемкнулися на інше. Не відразу й здогадалася, що то кавалки його минулого.


Берег річки. Рання весна. На ріці скресає крига. На березі то там, то сям видніються розталини. Малі діти, вбрані ще по-зимовому в кожушки та теплі шапки, весело ведуть хоровод. Мальва навіть слова пісні розібрати може:

Благослови, мати,

Весну закликати!

Весну закликати,

Зиму проводжати,

Зимочку в візочку,

Літечко в човночку!

Спів дзвінкий та радісний. І здається навіть, що сонце у високості посміхається, пташки голосніше співають. А дітлашня не припиняє бавитися. І все те Мальва несподівано бачить яскраво, очима проклятого чи проклятої, очима його минулого, наче сама там перебуває. Сміх дитячий та настрій щасливий дзеленчать над рікою. Діти з-поміж себе вибирають дівчину і ставлять у центр кола. Тупцяють щосили ніжками, промовляючи:

За Сонцем йдемо,

Хоровод ведемо.

О, дай Боже, Дажбоже!

Ведемо!

Ой, Весно-Красна!

Що нам принесла?

Сніг розтопила,

Луки напоїла?

Дівча в колі відповідає:

Принесла водиці

З глибокой криниці.

Принесла травиці,

Листя на вербиці.

Принесла я літечко,

І краснеє житечко.

Картинка враз змінюється. І вже видно село. Давнє, з білими хатами-мазанками, як у підручнику з народознавства. Вуличками бігає малеча, тримаючи перед собою в руках маленьких випечених пташат-жайворонят та імітуючи політ птаха. Такі пиріжки бабуся Горпина пече, коли приходить днина зустрічати весну. Здається, вона випадає на 9 березня. Так птахів з вирію викликають. І так яскраво в тому видиві Мальва бачить, як діти бігають від воріт до воріт, весело галасують та співають:

Пташок викликаю з теплого краю,

Летіть, соловейки, на нашу земельку,

Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки!

Вилинь, вилинь, гоголю! Винеси літо з собою!

Винеси літо, літечко, зеленеє житечко,

Хрещатий барвіночок, запашний васильочок!

Видиво меркне. І Мальва вже бачить геть іншу картину. Перекошені від болю, жаху та страху обличчя людей. Горить село, довкола полум’я, багато вогню. І очі маленького хлопчика, закривавленого, притиснутого до землі материнським тілом. Він не може вилізти з-під мертвої жінки, він надто слабкий. Простягає рученьку для порятунку, в очах благання. А вогонь підкрадається. І Мальва за тим усім спостерігає. Дивиться через очі проклятого. Бо він у тому пеклі не жертва. Він кат. Вона відчуває це. Рука з мечем піднімається вгору над беззахисною головою дитяти, ручкою, що шукає порятунку. Мить і… Мальва не знає, що далі було. Вона не хоче знати і тому, мов ошпарена, вистрибує з думок проклятого. Паскудство, паскудство. Лежала, ледве стримуючи себе, втамовуючи пережите. Перша картинка – стільки світла, а друга – навіть не сутінки і не темрява, суцільна тьма.

Зосереджується на собі. Що вона тут робить? Жодної нормальної істоти: або темні, або суцільні сутінки з покручами вкупі. Отоді вона і впіймала себе на думці, що то не тільки вона роздивлялася покруча-проклятого, він знову дивиться зацікавлено на неї.

– І шо? Ти довго будеш мене розглядати, мов під мікроскопом? – несподівано заговорила Мальва, не розкриваючи очі. – Я вже з годину не сплю і просто відчуваю, як ти стоїш у куті кімнати і вилуплюєшся. Це не те, щоб той… некрасиво. Це просто порушення певних норм у вашому світі, дорогенький. Умерти не боїшся, га? Тю, яке там умерти. Я й забула, що ти й так давно не жилець.

Сердито скинула із себе ковдру, всілася на ліжко, зосереджено дивлячись у кут. Проклятий сховав очі під сірим каптуром. Ху, а може, то їй усе намарилося? І очі-провал-ля, і випечені жайворонки, і маленький хлопчик, майже мертвий хлопчик? Пропікає поглядом проклятого, але зараз у того в голові пустка. Байдуже, знайшла про кого думати. Тьху. Зараз лише одне її цікавить стосовно цього недоумка в каптурі.

– Ну, і хто тут у нас такий цікавий? І чо’ тобі мене так шкода?

Проклятий мовчить. І правильно робить. Бо тут будь-яке намагання або бодай натяк на намір думати про безсмертного чи взагалі думати каралося жорстоко – смертю. Мальва той страх легко прочитала, як і шалене бажання проклятого утекти, заховатися кудись, перед тим як безсмертна легким прокляттям доб’є його майже вбиту душу.

– Ану стій. Не рухайся. Наказую! Не смій втікати. Я тебе не чіпатиму. І нікому нічого не скажу. Хоч твої володарі не опускаються до такого, як читання думок проклятих, бо читати означає спілкуватися, та все ж краще поводитися обачніше.

Проклятий так і стояв, опустивши голову, ховаючи її всю під каптуром. Полатаний та обдертий сірий плащ повністю маскував і його тіло чи те, що могло ним бути. Крізь ветху одежину проглядалися клапті чогось гидкого та схожого на тонкі щупальця. Ті щупальця ледве помітно ворушилися. Покруч таки мав тіло. І його заживо – зрештою, чи може бути живим той, хто вже давно вмер, – зсередини щось роз’їдало. Мальва гидливо поморщила носа: у тілі проклятого жили хробаки, які й поїдали залишки плоті. Чи відчував і знав це проклятий? Чи просто звик уже до цього? Мальва, звісно, не стане про це розпитувати. Хай йому грець, це огидно… Але раптом їй чомусь стало шкода цього проклятого, який сам собі обрав долю майже порожнього глечика, так бездарно розпорошивши власну душу. І світла всередині зовсім не залишилося. Тільки на денці дотлівала вуглинка, яку, дмухай не дмухай, вже не розпалити. А раптом?

Заговорила:

– Ти хто? Тобто я знаю, що ти мій служка. Мається на увазі – ким ти був колись і чому перетворив себе на отаке.

Той мовчав, тільки ще нижче опустив голову.

– Як тебе звати? – підійшла до проклятого майже впритул. – Відповідай!

Проклятий задрижав увесь. Мальва бачила, як дрібно затрусилися поли плаща та затріпотів каптур. Згадала слова Стрибога. Прокляті не розмовляють. Мальва сумнівалася в цьому. Якщо тобі заборонено спілкуватися з безсмертним, це не означає, що ти не вмієш говорити. Прокляті істоти. Німі виконувачі наказів безсмертних. Будь-яке невдоволення чи скарга на них з боку безсмертного – миттєва смерть для проклятого.

Мальві стало сумно. Жодного позитиву від спілкування з такою істотою не бачила. Правда, її цікавила зараз у проклятому одна річ, від учорашнього вечора цікавила:

– Проклятий! Покажи свою руку, обидві покажи. Я наказую тобі. Вистав перед собою.

Проклятий продовжував тремтіти, мов осиковий лист. Однак наказ виконувати не збирався. Знала, що не може поскаржитися, бо це викличе підозри. Що то за дурні забаганки з її боку? Зрештою, вона могла просто сказати, щоб їй дали іншого служку. Зітхнула. Вона не стане цього робити, бо… Зелена стрічка на руці проклятого – була вона чи ні, поки не з’ясовано.

За дверима почулися кроки і приглушені голоси. Згадала про те, що говорив їй вчора Стрибог.

Початок навчання. За дверима доволі гучно забамкав дзвін. Нашвидкуруч сяк-так вмилася, вбралася в одну з суконок і гаркнула сердито на служку, який продовжував тремтіти, втуплюючи очі в підлогу:

– Ну, веди до трапезної.

Зала, де вони вчора сиділи, була порожня. Вікна-дзеркала завішані темними драперіями, і тільки з одного напіввідкритого лилося м’яке жовтувате світло. Його якраз вистачало для того, щоб зорієнтуватися в просторі та не гепнутися, перечепившись навіть через власні ноги в сутінках приміщення. Мальва скосила очі в бік дзеркала, згадуючи батькові розповіді про його викривленість та особливість Задзеркалля. Та нічого цікавого там не зауважила. Усе наче без змін. Дзеркало як дзеркало. Проклятий служка пересувався безшумно та швидко. Мальва ледве за ним встигала. Почвара зупинилася навпроти ледь помітних на тлі стіни дверей. Відійшов убік. Мальва зрозуміла без натяку – йому туди не можна. Далі вона сама.

Зайшла досередини. Усі голови присутніх у кімнаті повернулися в її бік. Мор встав з-за столу, рукою показуючи на її місце, справа від нього. Вона мовчки підійшла до нього, відчуваючи, як за нею пильно спостерігають. Поставила захист. Авжеж, вона не може дозволити будь-кому вільно гуляти її мізками. Ліпше померти. Мор подивився на неї безпристрасним поглядом.

– У нас зазвичай з людьми вітаються, дівчино. Згоден із сином, що ти поки цього не знала. Тому учися, бо за непослух, навіть такий, будеш покарана. Коли входиш у кімнату, де є інші безсмертні з твого світу, слід сказати слова: «Хай береже вас сила Чорнобога-сина!» Розумію, що поки це для тебе заважко, тому допускається таке вітання: «Хай береже вас Сварог!» Коли люди за столом приймають їжу, а ти з поважних причин запізнилася, то… Ага, більше, дорогенька, не запізнюйся, бо також будеш покарана – тобто голодна аж до завтрашнього ранку. Отож, коли запізнюєшся з поважних причин, маєш сказати звичне привітання та додати: «Нехай їжа насущна йде вам на благо!» Зрозуміла?

Мальва кивнула головою.

– Повтори. – Мор і не думав відступати.

Мальва розуміла: він не жартує. І панькатися з нею не стане. Знала, що, коли через кожну дурницю чинитиме спротив, Мор легко його зламає. Тобто присилує скоритися, навіть попри її волю. Він не гребуватиме нічим: ані закляттями, ані прокляттями, навіть тими, котрі заборонені. Он, Стрибогу все легко з рук зійшло, коли світлу безсмертну Птаху мало не вбив. А що вже казати про відповідальність за те, що відбувається всередині Темного світу? Тут ти наче в темниці замурована. Слід розраховувати лишень на себе. Тобто стати хитрою, кмітливою, пильною, спостережливо, уважною. Тому Мальва майже незворушно відповіла:

– Хай береже вас Сварог, безсмертні! Нехай їжа насущна йде вам на благо!

– Добре. Сідай. – Мор був задоволений. – Вранішню молитву ти пропустила. Але це востаннє, сподіваюся?

Мальва на знак згоди кивнула. Ті погляди її доконають, і хоч у своїй голові вона побудувала високу вежу і заховалася у ній, та все ж не знала, скільки та вежа витримає. Марево зі слів темних безсмертних вона відімкнула. Воно було огидно-правильної форми й абсолютно темне. Нічого нового, зовсім нічого нового для неї.

Сніданок закінчився банальними словами, в яких прославлявся Чорнобог і новий день. Усі після сніданку розійшлися. Кожен ще вчора, це Мальва збагнула з розмов, отримав певне завдання на сьогодні. Вона продовжувала сидіти, чекаючи, коли Мор звільниться від звичної роботи: він робив останні вказівки для декого з безсмертних. Стрибог показав їй знаками, щоб вона залишалася на місці. Встала з-за столу. Підійшла до картини, яка висіла навпроти дверей, саме над тим місцем, де сидів Мор. На картині було зображено Чорнобога. Дуже схожого на того, що на капищі. Але цей Чорнобог не мав на голові каптура та сумно посміхався. Тому справляв навіть приємне враження, бо не здавався ані зловісним, ані страховиськом. Звичайний втомлений життям старий чоловік. На стіні зліва – три вікна. За вікном звичайний для Оселища Відтіні пейзаж – похмурість без натяку на сонце. Обдивилася. Дзеркал у трапезній не було. Натомість світло тут давали свічі, які горіли на стінах у свічниках.

– Добре. Тепер щодо тебе, безсмертна, – почула за спиною голос Мора.

Слухняно підійшла до нього.

Він уважно зміряв її з ніг до голови, залишаючись задоволеним зовнішнім виглядом дівчини, і врешті промовив:

– Ага. Нормальний, нарешті, пристойний вигляд. Тільки не думай, дорогенька, що я наївний і повірив у таку блискавичну переміну в тобі буквально за ніч. Я за тобою слідкую, мала. Хитрість я шаную. Молодець, рухаєшся у правильному напрямку. Твою чемність поважаю. Тобто прикидаєшся чемною майже досконало. Упевнений, що місяць занять – і ти перестанеш хитрувати та удавати чемність. Тобто все це відбуватиметься природно. Тепер слухай уважно. Попереду в тебе заняття з травництва у Навії. Це на сьогодні. Потім будуть уроки з заклять та замовлянь, захисту. Також і я долучуся до твого навчання. Розповідатиму про те, як, ким і чому цей світ та інші світи створені. Та й ще багато цікавого. Стрибог вчитиме тебе приборкувати стихії. І не тільки природні, а й ті, котрі існують всередині людини. Мушу чесно зізнатися, що не сподівався від тебе аж таких умінь у мистецтві блокування думок. Молодець. Ще жодному безсмертному не вдавалося так вміло і так довго приховувати від мене свої думки.

Мальва у відповідь тільки знизала плечима. Мор продовжував:

– Щодо навчання, то йому ти мусиш віддаватися повністю. Не думай, що я не зрозумів твого наміру – просто слухати своїх провідників по світу пізнавання. Слухати і не чути. Ти слухатимеш і чутимеш, бо інакше ти у нашому світі не виживеш. У нас ніколи нікому не дається ще одна спроба. Погано вчитимешся, потрапиш в історії, в яких будеш не захищена. І все з тобою відбуватиметься насправді. Наприклад, сьогодні Навія вчитиме тебе підбирати правильні пропорції для того, щоб приготувати приворотне або відворотне зілля.

– Навіщо? Я ж нікого не збираюся до себе привертати? – здивовано витріщилася на Мора дівчина.

– Ти – ні, але тебе може не минути чаша сія. Випадково вип’єш – і що? Тому ти маєш знати не лишень те, яке на смак це вариво, а й вміти упізнати його запах. І, якщо випадково краплю випила, зуміти приготувати відворот. Тому слухай Учителя уважно. Бо наприкінці заняття ти змушена будеш випити приворотне зілля, зварене особисто, і випити ж відворотне, приготовлене власноруч. Правильно все зробиш – жодних наслідків. Якщо ж ні, то… Починаємо з найпростішого, бо потім підуть відвари набагато серйозніші – зв’язування волі, віри, відвар на смерть, на різні болячки-хвороби… Варитимеш доти, поки не навчишся. Тому дуже старайся.

– Бл… – заткнулася, ледве стримуючи в собі лайку. Ні, цей гад не дочекається того, що вона знову зачне тут перед ним ригати. – Той, ото вже «куртка на ваті»! А як зіллям лікувати чи допомагати в душевних хворях, ви мене не вчитимете?

Мор здивовано звів догори брови:

– Навіщо? Безсмертні не хворіють. А щодо смертних… Хе, – зневажливо фиркнув Мор. – Зрештою, кожна земна справжня травниця вміє вилікувати тіло. А от душа та воля – то геть інше. І тому, коли ти оволодієш усіма отими премудростями зільництва, про які я кажу, то тобі буде завиграшки зварити пійло проти нежитю, кашлю чи останньої форми раку. Усі ліки проти людських недуг існують у довкіллі. Якщо є ніч, то є і день, правда? Тому, люба моя, ти легко навчишся чути траву, і тільки спитаєш – вона відповість. Але не думаю, дівчинко, що то твоє покликання. Ти набагато сильніша. А трави-розтрави – то так, для загального пізнання. Упевнений, що для безсмертних це зовсім безглузде заняття. Однак така вимога записана у Чорнобоговому Тестаменті, і цей припис має виконуватися. Ще якісь запитання будуть?

– Е-е-е! А скільки триває навчання?

– По-різному. Усе від тебе залежить. Тобто поки ти не пройдеш усю дорогу. Наприклад, якщо ти варитимеш траву проти закляття правди, то варитимеш її доти, доки вона не стане діяти. Це може датися з першого разу, а може затягнутися на роки. У тебе багато часу, бо ти безсмертна – куди нам поспішати. Тож що старанніша будеш, то швидше мине навчання. А зараз тебе проклятий проведе до місця, де навчає Навія. Твій проклятий буде провідником. На ньому спочатку і пробуватимуть усі твої невдачі, тоді на смертному, якщо буде, звісно, потреба, а потім уже й на тобі. Це коли дійде до складних настоянок. Що ще? Ага, ще раз повторюю: втікати з нашого світу не раджу. Вихід та вхід сюди один, і він захищений. Ще є довгий та високий мур – не перескочити. Щодо Мертвої річки, тут тобі все Стрибог прояснив. Про твої успіхи-неуспіхи мені регулярно доповідатимуть. У мене багато роботи, тож будь чемною дівчинкою. Обіди та вечері можуть переноситися в місця, де навчатимешся. Це за розпорядженням твого наставника. Тому можеш трохи розслабитися. Бачитимемося нечасто. Я трапези також часто пропускаю через зайнятість. Що, нарешті приємна новина? – побачивши, як від останніх слів Мальва проясніла, іронічно скривився Мор та додав: – Я ж знаю, дорогезна моя, що ти мене просто шалено любиш. Вдалого навчання.

Мор поплескав Мальву по плечі, розвернувся та попрямував у бік дверей. Тоді наче щось згадав, обернувся:

– Ага. Ледь не забув. У нас для початкуючих безсмертних існують ще заняття для здорового тіла. Такі заняття відбуваються щонеділі та проводить їх Радегаст, Повелитель воїнів. Ти звільнена від цього заняття.

– Тому що я жінка? – запитала з притиском.

– Ні, – відповів таким же іронічним тоном Мор. – Тому що ти донька своєї матері і тому, що світ смертних, незважаючи на всі його недоліки, все ж навчив тебе боронитися. Тому в неділю можеш вишивати хрестиком чи почитати книги з моєї бібліотеки. Проклятий тебе проведе, тільки забажай і накажи. А наразі йменням Сварожого кола та всевидящим оком Чорнобоговим прощаюся з тобою, безсмертна!

Мор склав руки навхрест на грудях та вклонився Мальві. Дівчина чемно відповіла:

– Йменням творця Сварога прощаюся з тобою, Учителю Море!

Той задоволено зблиснув очима та вийшов із кімнати.

– Добре слово і жабі приємне, – прошепотіла до себе. Ледве стрималася щоб не лайнутися. Правда, про себе майже закричала: «Повна задниця, Мальво!», від чого почала просто шалено боліти голова.

– Ей, проклятий, де ти там? – гукнула ще з порога. – Веди мене на екзекуцію, будемо варити чари проти ідіотизму.

Вкусилася за язик. Але, на диво, слово не застрягло всередині, тобто випало з неї і не повернулося назад. Зрозуміло, те слово не оскверняє нікого, крім неї самої.

– Отож, – говорила з собою, бо ліпшого співрозмовника хіба тут знайдеш. – А ідіот у тому світі один, тобто ідіотка, і звати її Мальва. Ну якого ти сюди припхалася, кохана? Остапчику, Пташечко, мої рідні, заберіть мене звідси, будь ласка, і пробачте за те, що так незріло себе поводила, – Мальва дріботіла слідком за проклятим та жаліла себе.

І зовсім не помічала, що з жовтого, напівзакритого драперією дзеркала у залі за нею зацікавлено спостерігають зі світу Задзеркалля чиїсь цікаві очі.


8.  Один із… | Зворотний бік темряви | 10.  Підказка