home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



ІV. МІЖ СВОЯКАМИ

Ще крізь гущавину просякало бліде світло, що заливало зарінок над річкою та відбивалось від її плеса. Але біля підніжжя великих смерек уже царила темінь.

Сільва спинилася між деревами та прислухалась. Ліс шумів стиха свою прадавню пісню, що її Сільва знала з життя в лісничівці. З ним, як і з шумом річки, вона зросла й зжилася.

— Пугу! Пугу! — крикнула сова з висоти. Лісом пішов гомін. Десь шелеснули сухі шпильки з минулої осени, десь хруснула гіллячка. Сполоханий заяць шугнув з-під куща та погнався в гущавину. Сільва нюшила під вітер. З лісу доходили пахощі, що кликали й принаджували. Може, так пахнуло лігво, де Сільва народилася. Обережно обнюхуючи землю, Сільва посувалася вглиб лісу крізь ялівці та кущі ліщини, що разом з малинником становили підшиття лісу. Згодом ліс в одному місці прорід і Сільва вийшла на галявинку. Місяць, що тим часом зійшов на небі, залив її срібним сяєвом. Між травами й кущами, на галявині, паслося стадо сарн. До них Сільва прилучилася, і вже тепер без тривоги паслася на соковитій лісовій траві. Напасшися, вона лягла між кущами й задрімала. Як усі сарни, вона дрімала дуже чуйно, кожен подув вітру й кожен звук у лісі будив ії та закликав до сторожкости.

Коротка червнева ніч дуже швидко поступилася перед світанковою блідістю. Лис пробіг, вертаючи з нічних ловів, та пірнув безшелесно в ліс. Зграя зайчиків гралася на галявинці під лісом. Вони стрибали, бігали та качалися. Усе, що діялося в лісі, було для Сільви нове, але, звичаєм звірів, вона не довго дивувалася: споконвічним правом вона належала до лісу й його мешканців. Стадо подалось крізь ліс до річки. Ставши над її берегом, сарни пили воду, смокчучи її голосно. Напившись, вони повернулися та пішли назад у ліс, вже ж бо сонце виходило з-поза обрію. Сільва стояла над річкою й прислухалась. По той бік річки лежала лісничівка, де вона зросла й виховалася. Там скрипнули ворота, заспівали півні. В цю пору господар виходив з хати та давав Сільві хліба. При тому він приговорював до неї та лоскотав її за вухами, під шиєю, й поплескував по спині. Сільва любила ці пестощі, як і хліб, що давав господар.

Сьогодні він вийшов, та Сільви не було на звичайному місці, біля горожі. Обкинувши оком садок та не побачивши тваринки, господар похитав головою й зажурився.

— Ого, вже моя Сільва виросла й пішла до лісу. Не знати, чи вернеться вона, чи там і залишиться. Славко плакатиме.

— Сільва! Сільва! — кликав лісничий, наближаючись до річки.

Почувши знайомий голос і своє ім’я, що його Сільва досконало знала, вона без вагання ввійшла в річку та побрела додому.

Пестощі господаря, хліб і грудка цукру були такі ж, як і завжди. Сільва пішла до свого садка та лягла собі серед трави. Там і застав її Славко, як і щодня.

З тої пори Сільва ходила вночі до лісу, прилучалась до стада, паслася з ним та відбувала мандрівки. Вони ходили до пашника, де лісничий клав сіль — лизавку, а взимі ще й сіно.

Замість дзвіночка у Сільви на шиї була тільки стрічка. Все ж, як благословлялось на світ, Сільва переходила через річку, а перший скрип воріт заставав її біля хати. В свойому садку вона щасливо проводила дні. її пестила й доглядала ціла сім’я, і здавалося, що пестощі, ласкаві слова та цукор Сільві для життя конче потрібні.


III. КЛИЧ ЛІСУ | У лісничівці | V. ПОВІНЬ