home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



ГІРКА НЕВОЛЯ

Тільки що зайшло зимове сонце, і рожево-фіолетна тінь стелилася по землі. Сніг виглядав, наче синій. У лісі була тиша. Часом тільки хрускала галузка, що її мороз чи вітер зламав, або щось шелестіло в гущавині.

Пан Вірстюк їхав ровером дорогою. Вздовж неї біг невеличкий рівчак. Раптом щось зірвалося з дороги та стрибнуло в рівчак. Молодий лисик мабуть задрімав, а тепер, наляканий, погнав стрілою наперед. Добру хвилину людина на ровері та тварина змагалися в швидкості. Пап Вірстюк їхав своєю дорогою. У нього не було наміру заподіяти щось злого лисові. Але його цікавило, хто скорше змучиться, він чи лис. Дійсно, лис почав приставати першим і врешті упав на сніг. Пан Вірстюк спинився, зіскочив з ровера, та, спустившись у рівчак, узяв лиса за шкіру. Він зовсім не боронився. Був це молодий лис, мабуть виснажений зимовим недоїданням. Пан Вірстюк поклав його за пазуху кожуха та повіз із собою додому.

Як тільки лисик зігрівся в хаті, йому піднесли мисочку теплого молока. Став його хлептати з очевидним задоволенням. Видно було, що життєдайна рідина повертала йому сили та радість життя. Наївшись, він бігав по хаті, а далі став гратися, як малий цуцик: старався зловити свій хвіст, витягнув з-під ліжка Ганнині пантофлі, тягав їх по землі, зовсім так, як це робить цуценя. Кожен новий предмет він вважав за іграшку та торгав його й носив по хаті.

У лісничівці

Так, лис дуже миле звіря. Його жовтий кожушок зимою значно ясніший, ніж влітку, тепло його одягає. Великий пухнатий хвіст, що допомагає йому в бігу, малим лисенятам служить для забави. Було б у вас двоє лисеняток, ви б побачили, як весело вони граються та борюкаються.

Кажуть, що лис, пес, вовк та ще борсук — одна родина. Хоч вони не рідні брати, але родичі.

За кілька днів Ляся принесла додому нового громадянина. Був це борсук. Ідучи лісом, Ляся помітила, що якесь звірятко вилазило з нірки, і, нахилившись, зловила його за шкірку. В її руках затріпалось сотворіннячко, завбільшки з невеличкого пса. Голова його кінчалася рилком. На бурому кожушку мигтіли жовтаві смуги. Було це молоде й недосвідчене звіря. Хоч воно й боронилося, Ляся держала його міцно за кожушок на шиї. Так і принесла до хати.

— А ти що за біду тягнеш, Лясю?! — скрикнула мама, сміючись.

— Борсук, борсук! — вигукнув Славко.

Він знав уже добре, як виглядають звірі, що жили в лісі.

— Що ж ми зробимо з ним? — питала мама.

— Буде наш лисик мати товариша, — вирішила дівчинка. — Він є сам, і, може, йому сумно.

Не можна сказати, щоб лисикові погано жилось у лісничівці. Навпаки, він почував себе, як дома. Але борсучок для лиска добрим товаришем не став. Своє перебування в хаті він вважав за велику кривду й тяжку неволю. Здавалось, що це тільки зразу, що він звикне до нових обставин, як і лисик. Та борсучок нічого не хотів їсти, а далі з трудом навчили його їсти м’ясо. Може, вид лисика, що смачно з’їдав свій обід, діяв на нього, як добрий приклад. Але він увесь час скитався по хаті, наче шукаючи виходу, а коли вже добре втомлювався, залазив у темний куток і там засинав.

Коли борсучка клали до скриньки, він помітно непокоївся та бився об її стіни. Людей лякався, і не було способу переконати його, що ніхто не бажає йому лиха. Очевидно, в нього така вже вдача: непривітна та невесела. Слушно завжди похмуру людину називають борсуком. Ви чули, може, як батько лає сина: «Прийдуть гості в хату, а ти не привітаєшся, не заговориш, сидиш, як борсук».

На щастя, таких людей-борсуків немає багато, особливо немає їх у Новому Світі, бо тут постійно вчать людину бути привітною і посміхатися. Як би не було з тим усміхом, але в борсучка єдиною мрією і бажанням було — вийти на волю. До неволі він ніяк не міг звикнути. О, ми це дуже добре розуміємо! Але ж діти воліли б, щоб борсучок звик і почував себе так гарно, як лисик. Але навіть лисик, навіть він не цікавився товарством борсучка. Він просто зневажав його і волів Лясину панчоху, чи калошу пана Вірстюка, як такого невеселого співмешканця.

Одно було певне, борсучкові не подобалося в хаті. Йому куди краще жилось під землею.

— Що ж, треба випустити борсучка, — вирішив батько, — хай собі йде, відкіля прийшов. Ніякої приємности від нього немає, і ти бачиш сама, що він незадоволений з життя в нас, Лясю.

— А що буде з лисиком, тату? Він любить нас, і йому добре в хаті, — питав Славко.

— Лисика ми випустим теж. Скоро буде весна, і хай собі йдуть у ліс та живуть, як їм до вподоби.

І дійсно, як тільки на річці рушила крига, обох побратимів випустили на волю. Та вирішили не випускати лисика біля хати, бо боялись, що він, як колись Цапуньо, приходитиме назад та буде ловити курей. Тож поклав обох звірків пан Вірстюк до наплечника, та, закинувши на спину, сів на ровера й поїхав у ліс. Борсучка випустив біля його нірки, лисика — в гущавині.

Хай собі живуть і полюють на волі.


II. КАА З ДЖУНГЛІВ | У лісничівці | 1.  У ГНІЗДІ