home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



4. РОЗЛУКА

Проминули осінь і зима. Наші Старі так само жили в клітці. Старенький — у неволі в своєї недоброї жінки, що часто його била. Але він ніколи не образив її жодним пташиним словечком, ніколи не вдарив.

Андрій Стецюк, найближчий сусід Вірстюка, старий, розумний селянин, говорив не раз, розглядаючи заморських птахів: — Те, що вона його не любить, видко, але бо й він сам винен. Якби бабі не догоджував, а взявся до неї гостро, часом не пожалував би й буків, була б ліпша. Хто ж таке видів: він до неї приспівує, а вона його б’є?!

І мотав головою з незадоволенням. Мовляв, нема правди в світі, коли жінка, хоч би й пташина, б’є чоловіка. Та що ви вдієте? Самець був ласкавий і ніжний, і Андрій Стецюк не потрапив би його навчити нічого поганого.

Гніздечко, що його дають папугам, це будка, долучена назовні до клітки. Одні дверцятка підсувають, та прив’язують дротом оцю будку. В стіні, що лучиться з кліткою, є кругла дірка, ж, звичайно, в пташиних дімках. Треба сказати, що внутрі гніздо дуже невибагливе: підлогу нічим не застелено. Спробуйте покласти там пір'я, ганчірку чи вату, зараз же пташки викинуть їх з гнізда. І дивно: писклята їхні, маленькі й безпомічні, лежать на голій дошці.

До гнізда Старі ніколи й не заходили. Холодне і пусте, воно було зайвим.

— Не буде дітей у цієї пари, — говорила пані Вірстюкова, дивлячись на їхнє недружне життя. — А шкода, було б так гарно, коли б вивелись малі.

Стояло літо. На полях були жнива. У спілих житах жінки в червоних хустках та колірових спідницях виглядали, як великі квітки. Вони працювали хильцем, вилискуючи блискучими серпами. За ними йшли чоловіки в білих, полотняних одягах та темних «лейбиках» на спині і були схожі на бузьків. У руках у кожного з них граблі, чи перевесло. Пов’язавши снопи, вони складали їх в копи. Жито шуміло у женців над головами, а сонце припікало з безхмарного неба. Хоч і важкий, але й гарний це час на селі: жнива.

В домі Вірстюків життя текло незмінно. Пан Вірстюк не обробляв поля, віддаючи його селянам на спілку. Він був тільки лісничим, і, як говорив завжди, його справа з лісом, а не з полем. Діти ж якнайповніше використовували літню пору. Підчас вакацій нема науки, лише річка, поле, ліс і свобода.

Збирали ви коли малину? Це найприємніше заняття. Оця гущавина малиннику, що тулиться до старих, спорохнявілих пнів на зрубі, вся засіяна червоними, соковитими ягодами. Візьмеш їх у рот, а вони самі розпливаються: солодкі, соковиті, нагріті сонцем, запашні. Ні, таки й справді малина найкраще смакує з куща, і ні цукор ні сметана їй непотрібні. А тут ще й як весело! Дівчата співають та перегукуються, щоб не загубитись у кущах, над головами гудять джмелі, збираючи мед з високих, лісових квіток. Летить та сріблиться на сонці насіння молочаю. Шумлять старі смереки-насінники, що їх залишили на зрубі.

Тут і змагання: хто швидше наповнить коробку, чи відерце, і в кого кращі та більші ягоди. І не раз ви чуєте вигуки: «Ой, як капелюхи!» «А багато ж, багато!»

Це хтось щасливий, що натрапив на добрий збір, швидко наповнить свою посуду та вийде першуном…

Чи ж дивно, що в такий час Ляся хвилювалася й поспішала, збираючись у ліс. То ж дала вранці харчі пташкам та й забула зачинити дверцята. Ніхто не цікавився більше пташками. Пізно поподудні, прийшовши до хати, пан Вірстюк помітив, що в клітці напуг панувала незвичайна тиша. Ніхто не співав, ніхто не кричав і не лаявся. Що це таке? — подумав господар.

На гілці сидів самець, а Старої не було. Клітку було відчинено.

— Де ж твоя Стара, маленький? — запитав пан Вірстюк. — Вона не була добра, але все таки ти мав пару. Як же ти житимеш тепер самотою?

Папужок сидів на гілці, напушився й мовчав. З його дзьобика не вилітало ані словечка скарги.

У лісничівці


З НЕДОБРА СТАРА | У лісничівці | 5.  САМІТНИЙ ПТАШОК