home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



1. ЗЕЛЕНІ ПТАШКИ

Панство Вірстюків стояло перед вітриною склепу й приглядалося клітці з кольоровими птахами. Були то малі, сині й зелені папуги. Вони сиділи на жердках, інші спиналися по стінах клітки, чи по її склепінні, повернені спиною вниз. Декотрі з них їли зернятка, вилущуючи їх своїми викривленими дзьобиками, або відломлювали кусочки вапна та зі смаком його з’їдали.

— Глянь, Василю, як гарно цілуються оці двоє! — сказала пані Ганна.

І справді, на гілці сиділо двоє пташок, та, притуляючи дзьобик до дзьобика, наче б цілували одне одного. Вони зовсім не звертали уваги на те, що діється в клітці й поза нею, на рух возів і людей за вікном. Співали й цвірінькали собі весело. Так одна, друга й третя пара пташок.

— Знаєш, Василю, купімо собі парочку. Вони такі милі й гарні.

— Мало ще маємо менажерії в хаті? — засміявся пан Василь. — Завжди приносять якусь біду з лісу, чи з поля, а ти годуй ту худібку та ще й прибирай за нею. Інколи клопіт такий, як оце було з Цапунем, або жаль, як за Сільвою, чи Іллею Даниловичем, коли вони покинули наш дім.

— А ми все таки купимо, Василю. Добре?

— Врешті, ти знаєш, що я не люблю держати птахів у неволі. Кожна тварина почуває себе в клітці нещасливою, а особливо птахи, що звикли до свободи в небесних просторах. Тому я й не дозволяю ловити щигликів, або держати шпаків у клітках.

— Мені не здається, що ці пташки почувають себе в клітці нещасливими, — сказала пані Ганна. — Отже, зайдімо та розпитаємо про їх життя, й може, таки купимо парочку…

У склепі було гамірно, й ніде правди діти, не дуже приємно пахло. Була там клітка з малпочкою, що поводилась, як і всі малпи: кривлялася, дряпала свій кожушок, старалася нав’язати зв’язки з людьми та дістати від них якихось ласощів.

У скляній коробці повзали черепахи. Деякі з них їли салату. Сучка-бульдог годувала своїх малих, лежачи в дерев’яній скриньці. На стінах клітки з пташками: маленькі жовті канарки співали та щебетали, а велика клітка з синіми й зеленими папугами робила найбільше шуму. Як і на вітрині, вони співали, цвірінькали, билися й цілувалися.

— Можете сміло брати їх, панство. Вони походять з Америки, але ці вже родилися в клітці й зовсім не тужать за волею. Дуже гарно себе почувають та виводять малих.

— Що ж, візьмемо парочку, Василю? — просила пані Ганна. — Діти теж розважатимуться цими чужоземними пташками. Якраз завтра Лясині іменини й ми зробимо їй милий подарунок…

— Ну, нема гірше, як жінка чогось захоче! — засміявся пан Вірстюк, дивлячись на продавця.

— Це правда, пане, й не знаємо іншого способу, як тільки задоволити її бажання. Та я думаю, що цим разом пані добродійка висловила зовсім доречне бажання, і панство матиме велику потіху з оцих пташок. Доберу вам гарну парочку. Чи більше подобаються вам сині, чи зелені?

— Візьмемо двох зелених, — вирішила пані Ганна.

Так оце панство Вірстюки купили самця та самочку — папужок. У самця над дзьобом — зеленава шкірка, а у самочки біла. Так їх відрізняють. Пачечка зерняток, вапно, що його називають сепією, бо виробляється із скелету морської тварини цієї назви, та гніздечко запакував продавець окремо. Папужок він примістив у картоновій коробці з дірочками. Так, запаковані, вони поїхали до лісничівки.


5.  ХТО ЗАСТРІЛИВ? | У лісничівці | 2.  ЛЯСИНІ ІМЕНИНИ