home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



6. БОРОТЬБА ЗІ СМЕРТЮ

Тяжкий час настав для Співака. Він лежав на своїй постелі, та, видимо, гарячкував. Паща його була відкрита, він дихав тяжко й швидко, язик у нього був сухий, аж порепався. Проте, лежав спокійно й терпляче зносив муки. Навіть старався крутнути хвостом, коли пан наближався до нього.

— Мусиш його добре доглядати, Славку, — повчав батько. — Перша річ, не дозволяй йому здерти перев'язки. Правда, це станеться раніш, або пізніш, але хай хоч три дні черево буде зв’язане. Бачиш, яке воно роздуте? Я боюся, щоб шви не розійшлися, бо тоді буде кінець.

— А чому живіт такий великий? Співак же не їсть нічого.

— Це надуті кишки його розпирають. Та в моїй ветеринарній книжці написано, що коли гази відійдуть і живіт стане пласким, хворий є врятований. Це знак, що в нього немає запалення очеревини.

— Що таке очеревина, тату?

— Це оболонка, що вистелює живіт. Вона хоч тонісінька, та дуже важна, бо прикріплює нутрощі й держить їх у ладу. Її запалення, звичайно, смертельне, чи для людини, чи для тварини. Тепер найважніше, щоб Співак його не дістав. Бачиш, який сухий язик у нього, треба йому давати пити. Найкраще воду. Коли ж черево спласпе, почнемо давати молоко.

— Бідний, бідний Співак! — говорив Славко, сидячи біля пса та держачи мисочку з водою перед його ротом.

— Пий, маленький!

Але Співак навіть не підносив голови. Його великі, повні смертельного жаху, очі дивились жадібно на воду: очевидно, спрага мучила його.

— Спробуй його напувати з ложечки, — радив тато, — він такий хворий, що навіть голови повернути не може.

Славко взяв ложечку, та, зачерпнувши води, влив її псові до рота. Вона звогчувала порепаний язик і приносила хворому полегшення.

Отже, Славко був медсестрою для Співака. Його заміняла іноді Ляся, тато теж, як тільки був дома, піклувався своїм любимцем. Разом з водою Співак діставав краплі проти болю, що їх приписав запрошений до нього ветеринарний лікар. Діставши подвійну їх кількість увечері, він спав цілу ніч.

Так минуло три дні. Четвертого дня, вранці, настала радість у лісничівці: черево у Співака спласло, язик став вогкий, і пес піднявся на ноги.

— Будуть з нього люди, — говорив пан Вірстюк, поплескуючи свого любимця злегка по голові.

Співак лизнув його руку й ліг знову. Того дня він дістав уже замість води молоко, а наступного дня куліш із молоком. П’ятого дня Співак сам скинув перев’язку та став лизати рану. Побачивши це, Славко доніс батькові.

— То нічого, — відповів пан Вірстюк, — тепер він уже може обійтись і без перев’язки, хоч рана ще свіжа.

— Тату, але він лиже її ввесь час.

— Це теж нічого. Усі тварини лижуть рани. Від цього мабуть вони й не гнояться. В книжці написано, що слина убиває у тварин бактерії, які викликають гноїння. Тому й рани у них гояться дуже добре. Буває навіть так, що коли у тварини рана на голові і вона не може її вилизати сама, друга тварина робить їй цю послугу.

— Ага, тому й кажуть, що хтось вилизався з рани.

Так оце Співак вилизувався з тяжкої рани. Може, якби не вдала й негайна операція та не дбайливий догляд, він би не жив. Та на цей раз лихо минулося. Воно було доброю наукою для пса, і на ловах він став ще обережніший, як досі. Проте, за два роки трапилось йому знову те саме, і знову пан Вірстюк врятував йому життя, що висіло на волосинці.


* * * | У лісничівці | 7.  ОСТАННІ ЛОВИ