XXXVI

Згодили якось москаля з мiста за куховара. То ж бо й був чудний! Як зварить панам їсти, сам пообiдає, то ляже на лавi та все свище, та свище, та свище, та раптом як спi­во­не! - дзвiнко-тоненько, помiсь пiвень кукурiкає. Сьо­му бай­дуже було наше лихо; тiльки, було, спитає: "Сьогоднi бито? - та й додасть: - Iначий i не можна: на те слу­жба!"

Назар уже не той став, уже й вiн якось поник, а все жа­р­тує:

- Коли б менi хоч один день хто послужив, довiку б зга­дував!

Панi того куховара дуже хвалить, що такий, мовляв, чо­ловiк вiн хороший, так мене поважає! А вiн, було, як стоїть перед панiєю, то мов стрiла вистромиться, руки спустить, очi второпигь на неї: "Ловив я рябе порося; втекло ря­бе порося у бур'яни; то я до чорного поросяти; вловив чор­не порося, ошпарив чорне порося, спiк чорне порося…" Таке­ньки усе чисто одбубонiв i дожидає, що панi йо­му одкаже; сам тiльки очима луп-луп!..

А панi йому раз по раз:

- Добре! Добре! Усе добре!.. Тiльки ти гляди в мене, - не роз­ледащiй мiж моїми вовкодухами.

- Нiколи того не всмiю, ваше високоблагородiє! Вклони­ться їй низько, вправо, влiво ногами човг! Та i з хати, та на лаву - i знов свище.

- Бодай вас! - кажу йому якось. - Коли вже ви перестанете того свисту! Тут горе, тут напасть, муки живiї, а ви…

- Не горюй, не горюй, дiвко! На те вона служба називає­ться. Он бач, скiльки в мене зубiв зосталось… На службi вте­ряв!.. Був у нас копитан… ух!

Та тiльки ухнув.

- А ти що думала? Як у свiтi жити? Як служити? Як вислу­житись? Тебе б'ють, тебе рвуть, морочать тебе, порочать, а ти стiй, не моргни!.. I! Крий боже!

Зговоривши теє, знов свистiти! А Прокiп з серця аж лю­ль­ку об землю гепнув.

- Воли в ярмi, та й тi ревуть, а то щоб душа християнська всяку догану, всяку кривду терпiла i не озвалась! – гри­м­нув на москаля, аж той свистати перестав. Дивиться на його, як козел на новi ворота. - Не така в мене вдача! – ка­же Прокiп. -Я так: або вирятуйся, або пропади!

- А в мене така знов удача: утечи! - зареготав Назар. – Ман­дрiвочка - рiдна тiточка.

- Пiймають! - скрикнув москаль, схопившись. – Пiй­ма­ють - пропав!

Що там у кого було на серцi, а всi засмiялись.

- Нe кожний копитан швидкий удасться, - каже Назар, - iн­ший побiжить, та й спiткнеться. А ти ось що лучче скажи: куди втiкати?.. Од якої втiк, таку й здибав. Iз дранки та вберешся в переперанку…

Та все пани, та все дуки… - заспiвав, як у дзвiн ударив.