VIII

Тоді звеліла пані одвезти дівчину в больницю.

- Пустіть мене, пані, - прошусь я в неї, - пригледіть за Одаркою! Я й робитиму вам щиро, що мені загадаєте, і дівчинки догледжу.

- От, - каже, - дурниця! там краще од тебе пригледять.

Не пустила.

В неділю якось вирвалась я, побігла одвідати. Увійшла, дивлюсь: лежить вона, якраз проти вікна, і вікно одчинене.

- Оце, - каже мені старенька служка, що там за недужими доходжає, - як почала ваша дівчинка просити та молити - положіть мене проти вікна та положіть, то я й мусила їй догодити.

- А що, Одарочко, - питаю, - як?

Вона подивилась на мене та й каже:

- Тітко-серце! у нас тепер вишні та черешні цвітуть, а далі й мак красуватиметься... А тато й мама?.. Нема вісток?

- Ще нема, любко, - кажу. - Я тоді зараз прибіжу до тебе. Чи не бажаєш ти чого, Одарцю?

- Ні, тіточко, нічого не бажаю, нехай тільки од вікна не женуть.