home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



APPENDIX II.

Витяг із судового протоколу з показами свідків у справі про вбивство д-ра Абу-Кабира Муавії

Царгород, 18 жовтня 1982

Вірджинія Атех, кельнерка готелю «Кінгстон», свідок у справі д-ра Дороти Шульц, виступила на суді з наступними свідченнями:

«Того дня (2.Х.1982) була ясна погода і я відчувала великий неспокій. Жили солоного повітря надходили з Босфору, і з ними звивисто вповзали швидкі думки в повільні. Сад готелю «Кінгстон», в якому за хорошої погоди проходять сніданки, за формою нагадує чотирикутник. Один з його кутів сонячний, у другому на родючому ґрунті ростуть якісь квіти, третій відкритий вітрам, а в четвертому стоїть кам'яна криниця, і біля неї — колона. Як правило, я стою за тою колоною, бо знаю, що гості не люблять, коли на них дивляться під час їди. Це й не дивно. Бо я, наприклад, відразу знаю по гостю, який снідає, що замовлене на рідко яйце необхідне йому для передобіднього купання, риба — для прогулянки надвечір до Топчисараю, а келих вина — як енергія для єдиної посмішки перед сном, яка ніколи не досягне короткозорих дзеркал у готельних покоях. Отже, з того місця біля криниці видно сходи, які ведуть у сад, і тому завжди можна знати, хто заходить і хто виходить. Існує й інша зручність. Як усі води з навколишніх жолобів стікають у криницю, так збираються в ній і всі розмови зі саду, і якщо хоч трохи притулити вухо до криничної ями, зовсім ясно можна почути кожне вимовлене в саду слово. В ньому чути, як пташки дзьобають мух і як тріскає шкаралупа на вареному яйці, як перегукуються між собою виделки — усі однаковими, і келихи — кожен різними голосами. Оскільки відвідувачі, перш ніж покликати кельнера, називають у розмові між собою предмет свого звертання до прислуги, я завжди можу виконати їхнє бажання ще до того, як вони його мені повідомлять, бо знаю його з криниці. А знати якусь річ на мить швидше від інших — то велика перевага, яка завжди іде на користь. Того ранку найпершими в сад зійшли гості з кімнати номер 18, сімейство Ван дер Спак, власники бельгійських паспортів — батько, мати і син. Батько вже в літах, він добре грає на якомусь інструменті, зробленому з кості білої черепахи, і вечорами можна почути його гру. Він трохи дивакуватий і завжди їсть своєю власною двозубою виделкою, яку носить у кишені. Мати — молода і вродлива жінка, і це стало причиною того, що на неї я звернула дещо більше уваги. Тоді я й помітила, що вона має одну-єдину ваду: у її носі не було перетинки. Вона щодня вирушала в Айя-Софію і там напрочуд вміло змальовувала настінні розписи. Я запитала в неї, чи ті малюнки не виконують ролі нотних записів до мелодій її чоловіка, але вона мене не зрозуміла. Її хлопчик, якому ледве що виповнилось чотири роки, мабуть, теж мав якусь ваду. Він завжди, навіть коли їв, був вбраний у рукавички. Але мене занепокоїло дещо інше. Того сонячного ранку я спостерігала за бельгійцем, який опускався згаданими сходами до сніданку. І побачила наступне: обличчя літнього пана було не таким, як усі інші обличчя.

Суддя — Що ви маєте на увазі? 

Свідок — З'єднайте докупи дві ліві половинки одного обличчя з фотографії, і гарна людина перетвориться на потвору. Подвойте одну половину душі, і ви отримаєте не цілу душу, а тільки дві спотворені її частини. Душа, як і обличчя, теж має ліву й праву половини. Дві ліві ноги не зроблять двоногої істоти. У літнього пана було дві ліві половини обличчя.

Суддя — І це було причиною вашого неспокою в той ранок?

Свідок — Так.

Суддя — Свідок попереджується про те, що він несе відповідальність за правдивість своїх свідчень. Що відбулося потім?

Свідок — Я принесла замовлення Ван дер Спаків, нагадавши їм між іншим, що паприку і сіль не варто брати однією рукою, і вони, поївши, пішли, а хлопчик залишився гратися і допивати свій шоколад. Тоді у сад зайшла присутня тут д-р Дорота Шульц і сіла за свій стіл. Перш ніж я встигла прийняти замовлення, до її столика підійшов тепер вже вбитий д-р Муавія і сів поруч. Було видно, що її час падає як дощ, а його — віє наче сніг. Він був завіяний тим снігом уже по саму шию. Я помітила, що він був без краватки і що вона крадькома витягла з торбинки револьвера, але, перемовившись із Муавією кількома словами, простягнула свою руку, і він подав їй якийсь згорток із паперами. Потім вона підвелася і кинулась по сходах до покоїв, залишивши свою зброю під паперами на столі. Усе це схвилювало мене ще більше. Д-р Муавія мав дитячий усміх, обрамлений у бороді, мов жук у бурштиновій краплі, і вправлений у зелень його сумних очей. Ніби підкликаний тим усміхом, до столу д-ра Муавії підійшов хлопчик із сім'ї бельгійців. Хочу ще раз нагадати суддям, що хлопчику ледве виповнилося чотири роки. Нікого іншого в саду не було. На руках хлопчика, як звичайно, були рукавички, і д-р Муавія запитав у нього, чому він їх не скине.

— Тому що мене вже нудить! — відповів хлопчик.

— Нудить? — перепитав д-р Муавія. — Від чого?

— Від вашої демократії! — промовив хлопчик слово в слово.

Тоді я ще нижче схилилася над криницею і почала прислухатися до розмови, яка здавалася мені тим дивнішою, чим довше вона велася.

— Від якої демократії?

— Від такої, яку захищаєш ти і схожі на тебе. Подивись на результати тої вашої демократії: раніше великі народи пригноблювали малі народи. Тепер все навпаки. Тепер від імені демократії малі народи тероризують великі. Подивись на світ навколо: біла Америка боїться чорних, чорні бояться пуерторіканців, євреї — палестинців, євреїв — араби, серби — албанців, китайці бояться в'єтнамців, англійці — ірландців. Малі риби відгризають вуха великим рибам. Замість того щоб під терором були меншини, демократія ввела нову моду, і тепер більшість населення цієї планети — під гнітом... Ваша демократія — то скурва мама...

Суддя — Свідкові нагадують про заборону подання неправдивих свідчень. Ви стверджуєте під присягою, що все це говорила дитина віком неповних чотирьох років?

Свідок — Так, я стверджую, бо чула це на власні вуха. Тут я захотіла ще й побачити те, що чую, і пересунулась за колоною рівно настільки, щоб побачити з-за неї сад. Дитина схопила зі столу револьвера д-ра Шульц, розставила широко ноги, зігнула їх трохи в колінах і, цілячись обома руками, наче професіонал, крикнула д-ру Муавії:

— Роззяв рота, щоб я не зіпсував тобі зуби!

Розгубившись, д-р Муавія справді розкрив рота, і дитина вистрілила. Я думала, що то іграшковий пістолет, але д-р Муавія впав на спину разом зі стільчиком. Цвиркнула кров, і тоді я побачила, що одна штанина д-ра Муавія була в болоті — одною ногою він вже стояв у могилі. Дитина кинула зброю, підійшла до свого столу і взялася допивати шоколад. Д-р Муавія лежав непорушно, і цівка крові зав'язалась йому під бородою в вузол. Тоді я подумала: тепер і в нього буде краватка... Хвилиною раніше почувся крик добродійки Шульц. Усе, що відбулося потім, відоме усім вам. Була констатована смерть д-ра Муавії, його тіло забрали, а д-р Шульц сповістила про смерть ще одного гостя нашого готелю, д-ра Ісайла Сука...

Обвинувач — «Тоді я подумала: тепер і в нього буде краватка!» Я хочу висловити перед судом своє найглибше обурення манерою висловлювання свідка. Хто ви за національністю, панно, чи пані, Атех?

Свідок — Це важко пояснити.

Обвинувач — Попрошу вас спробувати.

Свідок — Я — хозарка.

Обвинувач — Як ви сказали? Ніколи не чув про такий народ. Який паспорт ви маєте? Хозарський?

Свідок — Ні, ізраїльський.

Обвинувач — Нарешті. Це я й хотів почути. Як це — ви хозарка, проте з ізраїльським паспортом? Ви відмовились від свого народу? 

Свідок (сміється) — Ні, можна сказати — зовсім навпаки. Хозари перетворилися на євреїв, а разом з ними і я прийняла юдаїзм та ізраїльський паспорт. Бо що я одна на цьому світі? Якби всі араби стали євреями, чи залишились би ви арабом?

Обвинувач — Ми не потребуємо ваших коментарів і запитання тут ставите не ви. Ваші свідчення вигадані з метою допомогти звинуваченій, яка має такий самий паспорт. У мене більше немає запитань. Сподіваюся, у присяжних теж...

Після цього виступу слово було надане сімейству Ван дер Спак з Бельгії. Вони одноголосно стверджували три речі. По-перше, безглуздо вірити в розповідь про те, що дитина трьох років могла здійснити вбивство. По-друге, слідство встановило, що д-р Муавія був убитий зі зброї, на якій знайшли відбитки пальців лише одної особи — д-ра Дороти Шульц. Крім того, в слідчих паперах вказано, що згадана зброя (марки S.&W. 36 моделі, 38 калібру), з якої вбили д-ра Муавію, належала д-ру Шульц. По-третє, пані Спак як головний свідок звинувачення стверджувала, що в д-ра Шульц були мотиви для вбивства д-ра Муавії і в Царгород вона прибула власне з наміром убити його, що й зробила. Мова йшла про те, що, як було встановлено у слідчому процесі, під час єгипетсько-ізраїльської війни д-р Муавія тяжко поранив чоловіка д-ра Дороти Шульц. Таким чином, мотиви вбивства очевидні. Убивство з метою помсти. Свідчення кельнерки готелю «Кінгстон» не можуть бути прийнятими до уваги. Це й усе.

На підставі отриманих свідчень звинувачення вимагало покарати д-ра Дороту Шульц як винну в умисному вбивстві, яке, окрім всього, має ще й політичне забарвлення. Тоді перед судом вивели звинувачену. Д-р Шульц зробила зовсім коротку заяву. Вона не винна у смерті д-ра Муавії. І має докази на свою користь. У неї є алібі. На запитання судді, що то за алібі, вона відповіла:

— В ту мить, коли був убитий д-р Муавія, я вбила зовсім іншу особу — д-ра Ісайла Сука. Я задушила його подушкою у його номері.

У слідчих паперах згадувалось про те, що пана Ван дер Спака також бачили того ранку в кімнаті д-ра Сука якраз в момент його смерті, але зізнання д-ра Шульц зняло з бельгійця будь-які звинувачення.


 

Хозарський словник (чоловічий примірник)
 

Слідство закінчилося, і вирок був винесений. З д-ра Дороти Шульц було знято звинувачення в умисному вбивстві д-ра Абу-Кабира Муавії з метою помсти; натомість її засудили за вбивство д-ра Ісайла Сука. Вбивство д-ра Муавії залишилось нерозкритим, а сімейство Ван дер Спак було звільнено. Кельнерка готелю «Кінгстон» була покарана грошовим стягненням за спробу заплутати справу і спрямувати розслідування хибним шляхом.

Д-р Дорота Шульц засуджена до шести років ув'язнення у царгородських казематах. Вона пише листи, адресовані на своє власне ім'я у Краків. Усі листи переглядаються, і закінчуються вони завжди тою ж незрозумілою фразою: «Наша брехлива жертва врятувала нас від смерті».

Під час обшуку в кімнаті д-ра Сука не було знайдено жодних книг чи паперів. Знайшли тільки одне яйце, розбите з тупого боку. Пальці вбитого були вимащені жовтком, себто, останнє, що робив він у цьому житті — це розбивав яйце. Був знайдений і якийсь незвичайний ключ із золотою голівкою, який на диво добре підходив до дверей однієї з кімнат для прислуги в готелі «Кінгстон». До кімнати кельнерки Вірджинії Атех.

На столі сімейства Ван дер Спак був знайдений і доданий до слідчих паперів один рахунок, зроблений на звороті готельного бланку. У ньому писалося:

  1689

+  293

= 1982.  


Казання про Адама, брата Христового | Хозарський словник (чоловічий примірник) | ЗАКЛЮЧНА ПРИМІТКА ПРО КОРИСТЬ ЦЬОГО СЛОВНИКА