home | login | register | DMCA | contacts | help | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


my bookshelf | genres | recommend | rating of books | rating of authors | reviews | new | форум | collections | читалки | авторам | add

реклама - advertisement



ХОЗАРСЬКА ПОЛЕМІКА

 ХОЗАРСЬКА ПОЛЕМІКА

Хозарський словник (чоловічий примірник)
— як подає Дімаскі, під час полеміки, від якої залежало, до котрого з віросповідань прихиляться хозари, в країні панував великий неспокій. За час бесід, що велися в розкішних палатах хозарського кагана
Хозарський словник (чоловічий примірник)
, хозарська земля почала ходити під ногами. Перебувала вся у русі. Ніхто нікого не міг зустріти двічі на одному місці. Один свідок бачив натовп людей, які носили каміння й питали: де нам його покласти? То було пограничне каміння хозарського царства, межі з його кордонів. Бо царівна Атех
Хозарський словник (чоловічий примірник)
наказала носити межові камені в руках і не класти їх на землю, аж доки не вирішиться питання про хозарську віру. Року тих подій не встановлено достеменно, проте аль-Бекрі
Хозарський словник (чоловічий примірник)
повідомляє, що хозари швидше від інших релігій прийняли іслам, і було це в 737 році після Іси. Окремо стоїть питання про те, чи перехід у іслам і полеміка припадають на один і той самий час. Очевидно, що ні. Тому рік полеміки залишається невідомим. Проте суть її цілком зрозуміла. Перебуваючи під невпинним тиском, метою якого було навернення його до одного з трьох віросповідань — ісламу, християнства чи юдаїзму, — каган прикликав до себе трьох учених мужів: першим був єврей — один з-поміж вигнанців із халіфату, другим — грецький теолог з університету в Царгороді, а третім — арабський тлумач Корану. Той третій називався Фарабі Ібн Кора
Хозарський словник (чоловічий примірник)
, і, оскільки по дорозі йому чинили різноманітні перешкоди, до полеміки він приєднався останнім. Тому на початку розмова велася лише за участю християнського й гебрейського посланців, і грек почав усе більше схиляти кагана на свій бік. Зі слизькими очима і рябим волоссям, він сидів за двірцевою учтою і промовляв:

— У бочці головним є отвір, у глеку — те, що не є глеком, у душі — те, що не є людиною, в голові — те, що не є головою, а се значить — слово... Слухайте, отже, ті, хто не має поживи від тиші.

Ми, греки, даючи вам хрест, не беремо від вас за це у заклад ваше слово, як роблять сарацини чи євреї. Ми не домагаємось, щоб разом із хрестом ви прийняли і нашу грецьку мову. Навпаки: залишайтеся зі своєю, хозарською. Та знайте: на вас чекає зовсім інше, якщо ви приймете юдаїзм чи закон Магомета. Із їхньою вірою вам доведеться перейняти й їхню мову.

Після тих слів каган був готовий надати перевагу грекові, але тут у полеміку втрутилась царівна Атех. Вона сказала:

Чула я від одного птахолова, що на березі Каспійського моря є місто, в якому живуть два великих майстри — батько і син. Батько той — маляр, — сказав мені птахолов, — і ти знайдеш його відразу за найчистішою з усіх синіх фарб, які стрічала дотепер. А син — поет, і його вірші ти впізнаєш, бо буде тобі здаватися, ніби вже їх десь чула, лише не від людини, а від якоїсь рослини чи тварини...

Я вбрала на пальці дорожні перстені й пішла до Каспійського берега. У згаданому місці я почала розпитувати і знайшла майстрів, про яких ішла мова. За вказівками птахолова я відразу їх упізнала: батько писав богорівні картини, а син складав чудесні вірші якоюсь прегарною і зовсім незнайомою мені мовою. Вони сподобалися мені, та й я припала їм до вподоби. І вони запитали: кого з нас двох ти вибираєш ?

Вибираю сина, — відказала я їм, — бо йому не потрібен тлумач.

Проте грек не ловив ґав і зауважив, що ми, чоловіки, ходячі, бо зліплені з двох кульгавих, а жінки — зрячі, бо складені з двох зизих. Прикладом йому послужив випадок із його власного життя.

Молодим хлопцем вподобав я собі одну дівчину. Вона не звертала на мене уваги, але я був наполегливим, і якось увечері я освідчився Софії (так її звали) у своєму коханні з такою пристрастю, що вона обняла мене, і на своїй щоці я відчув її сльози. Смак тих сліз одразу відкрив мені, що вона незряча, але для мене це нічого не змінило. Ми тримали одне одного в обіймах, коли раптом з лісу, що стояв поруч, почувся стукіт кінських копит.

— Чи білий той кінь, копита якого чути крізь наші поцілунки? — запитала вона в мене.

— Ми не знаємо і не дізнаємось про це, — відказав я їй, — доки він не вийде з лісу.

— Ти нічого не зрозумів, — промовила Софія, і в ту хвилину з лісу вийшов білий кінь. 

— Так, я усе зрозумів, — відповів я і запитав, якого кольору в мене очі.

— Зеленого, — сказала вона.

Погляньте, у мене сині очі...

Ця притча грецького посланця похитнула каганову впевненість, і він майже зовсім схилився до християнського Бога. Відчувши це, царівна Атех вирішила покинути палац і на прощання мовила, звертаючись до кагана:

Мій повелитель запитав у мене сьогодні зранку, чи в моєму серці те ж саме, що й у його. Тоді я мала довгі нігті зі срібними наперстками-свищиками на них і курила нарґіле, що випускав зелені кільця диму.

На запитання свого володаря я відповіла: ні! — і чубук випав з моїх уст.

Володар пішов засмучений, бо не знав, про що я думала, коли дивилася йому услід. Я думала: однаково випало б, якби я сказала й «так!»

Почувши це, каган наче отямився і зрозумів, що грек лише зодягнений у ангельський голос, але істина — на іншому боці. Тоді він врешті дав слово людині халіфа, Фарабі Ібн Корі і попросив, щоб перш за все той пояснив йому сон, побачений ним одної з минулих ночей. У тому сні з'явився йому ангел і сповістив про те, що помисли його любі Богові, але діла його — ні. Тоді Фарабі Ібн Кора запитав у кагана:

— Чи ангел у твоєму сні був ангелом пізнання, а чи ангелом одкровення? Чи він явився тобі яблуневим стовбуром, а чи якось інакше?

Коли каган відповів, що той не був ані першим, ані другим, Ібн Кора сказав:

— Звичайно, що так: він не був ані першим, ані другим, бо був третім. Той третій називається Адам Рухані, і ти зі своїми священиками намагаєшся піднестися до нього. То — ваші помисли, і вони добрі. Проте ви намагаєтеся вершити їх, розуміючи Адама яко книгу, написану з ваших снів і вашими ловцями снів. То — ваші діяння, і вони недобрі: ви творите свої діла і пишете свою книгу, бо не маєте Божої Книги. Оскільки Божа Книга є у нас, прийміть її і розділіть із нами, а відречіться від своєї...

На ті слова каган обійняв Фарабі Ібн Кору, і все вирішилось. Він прийняв іслам, роззувся, помолився Аллаху і наказав спалити своє ім'я, одягнене на нього, за хозарським звичаєм, ще до народження.


ХОЗАРИ | Хозарський словник (чоловічий примірник) | ЖОВТА КНИГА (гебрейські джерела з хозарського питання)