на главную | войти | регистрация | DMCA | контакты | справка | donate |      

A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z
А Б В Г Д Е Ж З И Й К Л М Н О П Р С Т У Ф Х Ц Ч Ш Щ Э Ю Я


моя полка | жанры | рекомендуем | рейтинг книг | рейтинг авторов | впечатления | новое | форум | сборники | читалки | авторам | добавить



Вилучення фондів — останніх резервних запасів зерна

Постановою від 23 вересня 1932 p., підписаною Молотовим та Сталіним, Москва попереджала, що в поточному році ні колгоспам, ні радгоспам насіннєва позика видаватися не буде ні для озимого, ні для ярового посіву й зобов'язувала "возложить на председателей колхозов, директоров МТС и директоров совхозов ответственность за выделение полностью семенных фондов к яровому севу в установленные СНК и ЦК сроки (не позднее 15 января 1933 г.) и за их сохранность" [2, с.238].

Постановою від 18 листопада політбюро ЦК КП(б)У зобов'язало створити в колгоспах натуральні фонди (насіннєвий, фуражний, продовольчий та інші), суворо заборонило їх розходувати, і навіть дозволило зарахувати у плани хлібоздачі натуральні фонди тих колгоспів, які не можуть виконати плани реквізицій.

З огляду на такі строгі директиви хазяїв директора колгоспів та радгоспів, думаючи про весну та щоб не бути "антисоветчиками та контрреволюціонерами", заклали насіннєві фонди. Та вже в кінці листопада, коли від них вимагали "здавай! здавай! здавай!", а здавати їм вже було нічого, деякі з них почали вивозити зерно з фондів, щоб не бути "саботажниками". Але українське колоніальне начальство, яке московські хазяї звинувачували в нерішучости та невимогливости, боялося, що навесні 1933 р. без посівного насіння буде зірвана посівна кампанія, отже, воно може бути звинувачене в контрреволюції. А тому указом від 29 листопада здавати насіннєве зерно в рахунок реквізицій політбюро ЦК КП(б)У знову заборонило.

Та "республіканські" товаріщі, принаймні деякі, не розуміли. Утримання "натуральних фондів" могло б послабити голодомор, а це у плани його організаторів не входило. У Москві українську постанову про створення зернових фондів та зарахування їх у план реквізицій відміняють: "ЦК ВКП(б) поступил совершенно правильно, отменив наше решение от 18 ноября о колхозных фондах…" (Лист Косіора від 25 грудня 1932 p., 2, с.299). Метою прибулих в Україну Кагановіча та Постишева було як прослідкувати за вилученням будь-яких решток зерна в колгоспах, так і поправити й поставити на свої місця українських "товаріщей".

24 грудня 1932 р. секретарям райкомів та головам райвиконкомів направляється лист "Про обов'язкове вивезення всіх наявних колгоспних фондів, у тому числі й посівного, в рахунок виконання плану хлібозаготівель". Виходячи з його змісту, це надзвичайно важливий документ:

"1. Во всех колхозах, не выполнивших плана хлебозаготовок, в пятидневный срок вывезти все без исключения наличные колхозные фонды, в том числе и семенной, в счет выполнения плана хлебозаготовок.

2. Всех, оказывающих этому делу сопротивление, в том числе и коммунистов, арестовывать и предавать суду.

3. Предупредить всех председателей колхозов, что в случае, ежели по истечении указанного срока будут обнаружены какие-либо невывезенные или скрытые фонды, амбары и т. п., председатели, а также другие виновные в этом должностные лица будут привлечены к судебной ответственности и сурово покараны.

4. Обязать секретарей РПК, председателей РИК и уполномоченных обкома в 24 часа вручить настоящее постановление председателям колхозов под расписку". (2, с.296).

Характерно, що це саме лист, а не постанова політбюро ЦК КП(б)У, а зважаючи на його важливість, лист підписали аж три особи: Косіор, Строганов, Алєксєєв, всі — неукраїнці. В чім же справа, чому такий важливий документ не пішов від колективного керівництва компартією, політбюро?

Не зважаючи на те, що політбюро ЦК КП(б)У було лише маріонеткою в руках Москви, не зважаючи на тиск Кагановіча та Постишева, воно не могло прийняти таку постанову, бо це був смертельний вирок українським селянам. Єдине розумне цьому пояснення — в політбюро була "українська партія", яка напевне опиралася очевидній смерті мільйонів українців. Про те, що в політбюро йшла боротьба, свідчить "Лист секретаря ЦК КП(б)У Косіора членам та кандидатам в члени політбюро про необхідність вивезення насіннєвих фондів як засобу боротьби проти саботажу хлібозаготівель", датований наступним днем, 25 грудня. В ньому створення насіннєвих фондів він вважав помилковим, а необхідність їх вивезення обґрунтовував боротьбою з куркулями й звалював на них всі негаразди з хлібозаготівлею.

До речі, про "куркулів". За даними ЦСУ в 1927 р. в Україні заможні селяни ("куркулі") становили 3,8 % від усіх селянських господарств. У 1929 р. їх залишилось 1,4 % [2, с.29]. До 1932 р. їх вже зовсім не було. Понад 200 тис. сімей заможних селян, серед них багато середняків, за роки колективізації були "розкуркулені", тобто, розорені, пограбовані й вислані на Північ та до Сибіру.

Отже, разом з Косіором лист про вилучення натуральних фондів підписали далеко не перші особи в Україні. Якщо Строганов був членом політбюро, то Алєксєєв не був ні членом політбюро, ні секретарем ЦК.

Аби лист разом з Косіором підписав член політбюро і голова РНК України Чубар, дуже поважна особа, то в підписах Строганова та Алєксєєва не було б ніякої необхідности. Отже, Чубар не був згідний з вилученням зернових фондів й на політбюро цю вказівку з Москви не підтримав. Лист не підписали також другий секретар ЦК Хатаєвич, секретарі Любченко, Зайцев, Терехов та Голод, кожен з них в партійній ієрархії був вищий за Алєксєєва. Що стосується Любченка, Зайцева та Терехова, то найімовірніше, вони не були з цим згодні й під тим чи іншим приводом підписувати відмовились. З них Терехов був дуже впливовий, бо був також і членом політбюро, і секретарем Харківської (столичної) партійної організації.

Стосовно Хатаєвича та Голода теоретично не виключено, що й вони були проти, але швидше всього підписувати листа їм, як жидам, було не рекомендовано, досить одного Косіора, бо виходило б так, що жиди невідворотно прирікають українських селян на голодну смерть. Нагадаю, що лише у жовтні Хатаєвич був призначений другим секретарем ЦК КП(б)У за твердість та рішучість у проведенні хлібних реквізицій. Так само свого часу Лєнін-Бланк категорично забороняв тов. Троцькому виступати в пресі або іншим способом з заявами про вилучення церковних скарбів, це мав зробити тов. Калінін, москаль.

З "української групи" в політбюро дуже авторитетним був Скрипник (всього там було 6 українців з 13 членів). Очевидно, Чубар, Скрипник та Терехов й провалили постанову політбюро ЦК КП(б)У про вилучення зернових фондів з колгоспів. Двоє з них вже через місяць (Скрипник та Терехов) були понижені на партійних посадах.

Відповіддю сільських районів на наказ про вивезення усіх зернових запасів було глухе мовчання. Воно й зрозуміло. Не можна зрубувати гілку, на якій сидиш. А тому вже через 5 днів Косіор направляє в обкоми та райкоми другий суворий лист-попередження "Про вивезення в п'ятиденний строк всіх наявних фондів у рахунок хлібозаготівель", в якому, зокрема, він пише:

"До сих пор еще районные работники не поняли, что первоочередность хлебозаготовок в колхозах, не выполняющих своих обязательств перед государством, означает, что все имеющееся наличное зерно в этих колхозах, в том числе и так называемые семенные фонды, должно быть в первую очередь сдано в план хлебозаготовок… ЦК КП(б)У предлагает… немедленно, на протяжении 5–6 дней, вывезти все наличные фонды, в том числе так называемые семенные, на выполнение плана хлебозаготовок… Всякую задержку в вывозе этих фондов ЦК будет рассматривать как саботаж хлебозаготовок со стороны районного руководства и примет соответствующие меры" [2, с.300, 301].

Суворий наказ районному партійному начальству підкріплювався дозволом на безмежний терор по відношенню до населення, яке вже почало гостро відчувати голод. Під тиском Кагановіча та Постишева політбюро ЦК КП(б)У 29 грудня приймає дві постанови, які свідчать про розмах терору, свавілля та розгнузданість окупанта. Вони короткі, нехай читач сам їх оцінить.

"Про поширення на Дніпропетровську область заходів, вжитих щодо Одеської области:

1. Выслать 700 семей с 20–25 сел основных отстающих районов.

2. Тт. Карлсону (заступник голови ГПУ в УСРР — А.К.) и Реденсу (голова ГПУ в УСРР — А.К.) организовать высылку на север злостных элементов и кулаков (без семей) в количестве 700 человек.

3. Составить список исключенных из партии в количестве до 50 для немедленной высылки в концлагерь.

Просить ЦК ВКП утвердить это решение". [2, с.300].

"Про посилення репресій до одноосібників — злісних нездаванців хліба:

Запропонувати Дніпропетровському та Харківському обкомам щодо злісних одноосібників застосувати, на підставі постанови РНК УСРР з 11 листопада 1932 p., розпродаж всього їхнього майна, а також позбавлення повнотою всієї садибної землі та всіх будівель. Щодо Харківської области цього заходу застосувати, приміром, до 1000 господарств, по Дніпропетровській области — 500 господарств" [2, с.300].

Чим більше посилювався голод, тим більший розмах набували реквізиції останніх залишків зерна, тим масштабнішими ставала репресії по відношенню до селян та керівників господарств, які вже не мали можливости його здавати. Оп'янілі від крови розстріляних, стогону матерів та плачу голодних дітей, товаріщі договорились до того, що навіть незданий насіннєвий фонд розглядали як розкрадання колгоспного хліба. З постанови Київського обласного комітету партії від 7 січня 1933 p.: "Всі РПК на випадок, коли в так званих насіннєвих фондах колгоспів після 15 січня буде виявлено продовольче зерно, нездане в обмін, будуть розглядатися як такі, що злісно приводять колгоспи до розкрадання колгоспного хліба і притягатимуться до партійної відповідальности" [2, с.317].

З довідки відділу агітаційно-масових кампаній ЦК КП(б)У від 8 січня 1933 р.: "Божедаровский район. Секретарь Рыковского сельсовета задержал вывоз посевфонда в течение 3 дней, за саботаж секретарь исключен из партии и предан суду… После вывоза посевфондов у многих партийцев опустились руки, не знают, что делать, растерялись… В последнюю пятидневку вместе с вывозом посевматериала, вывезено 80 % наличия учительського фонда. Оставшиеся 20 % учительського фонда обеспечивают учителей, примерно, на 1,5–2 месяца…" [2, с.320, 321].

Вивіз всього наявного хліба з колгоспів викликав велику стурбованість навіть деяких районних партійних комітетів. Про це свідчить довідка Харківського обкому партії від 9 січня 1933 р.: "Вывоз так называемых посевных фондов из колхозов… встретил большое сопротивление не только со стороны колхозов, но и со стороны некоторых райпарткомов и отдельных уполномоченных области… райпарткомы и уполномоченные многих районов уже поднимают крик о том, что все фонды исчерпаны и что нет больше запасов для вывозки хлеба из колхозов…" [2, с.322].

В січні продовжувалось активне вилучення сільгоспродуктів та реквізиції худоби у селян. Але навіть аби в січні "хлібозаготівля" була припинена, то вже в лютому-березні розпочався б масовий голод, бо в одних господарствах хліба залишалось на 1–2 місяці, а в інших його зовсім не було. Про це свідчать доповідні записки компартійних функціонерів, які довгий час перебували в сільських районах й добре знали, що там відбувається. Так, А.Хвиля, завідуючий агітпромвідділом ЦК КП(б)У, що перебував в Одеській области як уповноважений ЦК з питань хлібозаготівель, у доповідній записці від 10 січня 1933 р. "Про факти приховування хліба, куркульського саботажу у Снігурівському районі Одеської области" пише: "…Виявлено ям 136. В них знайдено хліба 275 ц… Безспірно стягнуто хліб у 136 господарствах. Вилучено там хліба 225 ц. Стягнуто м'ясом (штрафом по району) — 159 ц… Виявлено і виключено з колгоспів 325 куркулів. Відібрано у них хліба 182 ц. Стягнуто штрафів 26467 крб. 35 куркулів віддано до суду. Виключено ледарів з колгоспів 123 чоловіка. Відібрано у них хліба — 95 ц…" [2, с.327].

А тепер порахуємо. По Снігурівському району у 720 господарствах відібрано 777 ц хліба, в середньому по 108 кг на господарство (сім'ю). Якщо вважати, що в середній сім'ї 5 чоловік, а для підтримки біологічного існування (щоб не померти з голоду) потрібен 1 кг на 3 дні, то вилученого хліба вистачило б на 65 днів. А вилучали все, що знаходили. Тепер ці 720 сімей мали померти вже в березні. А у скількох тисяч сімей хліб не відібрали з тієї простої причини, що його у них вже не було? Про це Хвиля не пише. Цікаво, що з тих 720 сімей менше всього хліба мали "куркулі", всього лише по 56 кг на господарство.

Куди ж поділася вся ота величезна кількість хліба та інших з'їсних продуктів, що були відняті в українських селян? Навіть аби все те багатство було використане з найблагороднішою метою, то й тоді це було б нічим не виправдане зумисне вбивство десяти мільйонів українців. Але ніякої "благородної мети" не було. Це був добре організований та добре спланований злочин. Невелика частина вилученого зерна пішла на експорт, частина була з'їжена в містах та промислових центрах, а значна частина, можливо, найбільша, була зумисно або не зумисно знищена. "Преса друкувала десятки повідомлень про те, як це сталося: на станції Київ-Петрівка велика купа пшениці просто згнила; на Тракторному збиральному пункті затопило 20 залізничних вагонів зерна; у Червонограді пшениця згнила в тюках; у Бахмачі її вивантажили на землю, де вона й згнила, тощо… Врешті-решт англійське посольство, посилаючись на думку німецького сільськогосподарського експерта, доповіло, що "можливо, до 30 % врожаю втрачено". Навіть значно нижчої цифри вистачило б, щоб різко змінити становище селянина" [1, с.298]. Кілька тисяч тон картоплі, зваленої на землю під відкритим небом, згнило поблизу Люботина, що під Харковом. Все це звалене, затоплене негайно обносилось колючим дротом та охоронялось загонами військ ГПУ до повного загнивання, щоб голодні селяни не могли ним скористатись, щоб вони мали можливість померти від голоду.

Про "роботу" заготівельників та її наслідки харків'янин М.Солоненко свідчить: "Після повного вилучення зерна черга дійшла до городини, аж до насіння моркви, буряків, огірків, не кажучи про овочі. Люди знов опинились у полі в пошуках втрачених і тепер перемерзлих овочів. Викопували здохлих тварин, поїдали кішок, собак і все, що рухалось, виловлювали в річках молюсків.

А тим часом реквізовані продукти гнили, проростали на непристосованих майданчиках просто неба. На всю потужність працювали спиртзаводи Шарівки і Дублянки, що були поблизу мого селища (Богодухівський район Харк. обл. — А.К.). Вкрай зіпсоване зерно в яругах обливали гасом і спалювали, згодом засипали землею. На багатій родючій землі настало пекло". [6, с.9].


Лист білоруських робітників до ЦК КП(б)У про продовольчі труднощі в Україні. | Голодомор 1932-1933: Причини, жертви, злочинці | Блокада Руси-України