* * *

“Комсомолець завжди веселий!” - такий був девіз Тані Сніжко. І вона, справді, була завжди весела. Її задерикуватий сміх правив за точний орієнтир для студентів: де вона, там обов’язково Коля Карпов, Степан Рогов, Мишко Абраменко, - там уся четверта група першого курсу лікувального факультету. Та ніхто не подумав би назвати Таню реготухою. Веселий - значить, енергійний, життєрадісний. Веселий - значить, не страшні невдачі, бо є віра в друзів і в себе.

Всією своєю діяльною натурою вона вабила до себе. Не дивно, що саме її обрали комсоргом групи, не дивно, що саме вона стала за той центр, навколо якого об’єдналися двадцять сім чоловік - несхожих одне на одного, різних характерами і смаками, поведінкою і здібностями.

Степан Рогов... Таня часто думала про нього. Складний, багатокутний, як назвав його Коля Карпов. Йому нелегко в колективі - він може бути взірцем витримки і цілеспрямованості, але звик мріяти і працювати сам-один. Підземне місто зробило його надто замкнутим, надто мовчазним... Недобре... Та іноді він раптом наче виходить з заціпеніння, в ньому прохоплюється щось хлоп’яче - просте, миле. Захопившись, він говорить гаряче і схвильовано, доводить те, що не викликає жодних сумнівів, фантазує. Його не можна переривати в такі хвилини - сміх чи іронія відштовхують його надовго... Треба завжди пильнувати, щоб не образити його.

Ось із Колею Карповим - легше. Він весь як на долоні...

Та коли про Степана Рогова Таня може думати спокійно й розсудливо, то думки про Колю Карпова її бентежать.

Коля різко змінився останнім часом: він все рідше й рідше жартує, часто замислюється... Чомусь почав уникати її... А жаль - Коля чудовий хлопець... Може, він закоханий?... Так, напевно закоханий: з того пам’ятного вечора на катку він намагається завжди бути разом з Леною Борзик... Лена, ясно, хороша дівчина, але...

Навіть у людини, що має девізом “Комсомолець- завжди веселий!”, навіть у життєрадісного комсорга групи може бути тяжко і неспокійно на серці. Не слід, звісно, тільки показувати цього... А так, що ж: і Коля, й Лена - хороші, дорослі люди. Ось тільки Лена - здібна дівчина, та лінькувата, - останнім часом зовсім ігнорує навчання... На лекціях вона завжди дивиться на Колю - тільки на Колю! - невідривно, захоплено.

І знову Тані стає сумно. Навіщо критися од себе самої - Коля Карпов їй подобається. Навіть більше - вона його кохає. Кохає... Та хай про це не знає ніхто.

І Тетяна Сніжко знаходить в собі сили, щоб, як і раніше, весело відчитати Колю Карпова “за відрив од мас”, поговорити з Леною інтимно, щиро, - про кохання і навчання, про комсомольську четверту групу і про того, хто обом їм близький і любий.