МАЙОР КРИВЦОВ

Одна четвірка, з російської мови, перешкодила Степану Рогову закінчити середню школу з золотою медаллю.

Він дуже переживав цю невдачу - дужче, ніж двійку, яку мав минулого року.

Степан не приїхав влітку на канікули, бо готувався до вступу в інститут, але на адресу правління колгоспу прислав довжелезний звіт про своє навчання.

Митрович сяяв. Для нього нічого не значила одна четвірка, коли поруч з нею стояло вісімнадцять п’ятірок. Він вважав за свій обов’язок повідомити кожного зустрічного, що Степан склав екзамени на атестат зрілості, не забуваючи натякнути при тому, що це він, Митрович, першим помітив надзвичайні здібності Степана і першим подав думку послати його “вчитися на професора”.

Разом з його листом Степан одержав і лист від Каті.

Катя писала, що їй вдалося скласти екзамени за семирічку. Правда, успіхи в неї не блискучі, - їй до Степана далеко, - але вона дуже, дуже рада...

Може, тому, що вона виконала своє зобов’язання, може, тому, що й цього літа їм не випадало зустрітися, її лист уперше був щирий і теплий; вона вперше писала про їхні відносини.

В кожному рядку її листа Степан відчував легенький смуток далекої ночі напередодні їхньої розлуки, - смуток, од якого на серці ставало легко в передчутті чогось хорошого, радісного. З рядків її листа він догадувався, що Катя переживає разом з ним, але вірить у його сили і можливості. І як ніжно, як щиро звучали для нього її слова: “Стьопо, мені хотілося б, щоб ти приїхав до Олексіївки. Мені треба сказати тобі дуже, дуже багато...”

Ні, ніхто, ніхто не міг зрозуміти його так, як вона.

Йому хочеться теж сказати їй багато. А може, навіть небагато - лише кілька слів, але таких, яких їй не говорив ще ніхто й ніколи.

Він почував, що кохає Катю. Кохає особливим, дивним коханням. Її зовнішній образ запам’ятався тільки важкими каштановими косами та уважними ласкавими очима, - Степан навіть не зміг би зразу згадати форму губ, овал обличчя, - та все одно вона була близька і люба йому.

Так, тепер він уже знав точно, що кохає її. Він готовий був помчати до неї того ж дня, лишитися в Олексіївні назавжди, щоб тільки щодня бачити Катю, чути її голос, тримати її руку.

Та він готувався до вступних екзаменів.

І він працював з подвоєною енергією.