ПОМІЧНИК ПРОФЕСОРА
Третю добу не вгаваючи шаленіє буран.
Сніжинки - холодні, колючі - мчать горизонтально, разом з ними летить глиця й віття, камінці й каміння, груддя мерзлого снігу та льоду з вершини. А час від часу десь лунають глухі вибухи, здригається земля, і хлопчик розуміє: вибухнула міна.
Добре!.. Ой, як добре!.. Це значить, що після бурану можна буде перейти мінне поле, про яке розповідав професор: багато мін вибухне від завалів, а інші занесе снігом, - якщо обережно, то й переповзти можна... Хай тільки хоч трохи розпогодиться.
Але за входом у печеру, за невміло і нашвидкуруч сплетеною з пруття та приваленою камінням заслоною, як і раніше, тоскно завиває, свистить на високих нотах, гримить басовими акордами скажений вітер, - свистить, завиває, грюкає, мчить з швидкістю кур’єрського поїзда і, пригинаючи чагарник, вивертаючи столітні дерева, б’є тугими грудьми об скелю, сиплючи сухі сніжинки. Біля підніжжя скелі тихо виростає м’який замет; він зростає повільно, але все щільніше й щільніше притискує заслону, закриваючи єдиний вихід з печери.
А хлопцеві починає здаватися, що буря виє вже приглушено, мороз слабшає. Він стривожено схоплюється й прислухається.
Ні, там усе без змін... Вибухають міни - ось прокотилася ціла хвиля вибухів... Як добре! Нарешті можна буде втекти. Ось затихне трохи - і гайда!...Тільки треба, мабуть, знайти міну, підкласти в той підземний хід та як гахнути!.. Бреше старий - інститути в землю не закопують. Воєнний завод, напевне... Ні, міною, мабуть, не дошкулиш... Треба запам’ятати місце, а потім прилетіти літаком і льотчику показати...
Йому на мить здалося, що він справді лежить у великому літаку. Гуде мотор, а льотчик- з орденами, в шоломі, схожий на Чкалова - підходить і питає:
- Ну, Степане, де ж воєнний завод?
Степан показує:
- Ось він, товаришу майор!
Літак різко падає вниз, і хлопець стукається потилицею об стіну печери. Почухавши голову, він засоромлено мимрить:
- Задрімав трохи, а спати не можна...
Його невтримно тягне до сну, і він, щоб розважитися, командує, очевидно, наслідуючи когось:
- Розвідник партизанського загону імені Щорса товариш Степан Рогов! Ви перебуваєте на бойовому посту. Ваше завдання: не спати, аж поки не скінчиться буря, а потім переповзти мінне поле і прямувати на схід!
- Єсть, товаришу командир! Розвідник Степан Рогов не спить уже дві ночі і завдання виконає!
Та знову летять літаки - радянські літаки. І хоч Степан не на літаку, а внизу, він яскравою ракетою вказує льотчикам ціль - ворожий підземний завод.
- Ближче! Ближче! Сюди кидайте!
...А сніг - білий, сухий, хрусткий - засипає отвір, багатопудовим тягарем придавлює невміло й нашвидкуруч сплетену з гілок заслону.