“УНІКУМ” АГІТУЄ ЗА ХІРУРГІЮ

У двері постукали. Майор Кривцов, начальник радянського військового госпіталю, незадоволено скривився, відклав убік рукопис і гукнув:

- Зайдіть!

Увійшов черговий лікар.

- Пробачте, товаришу майор, - сказав він. - До нас поступив незвичайний хворий. Сивий хлопчик. У нього крупозна пневмонія і загрозливий запальний процес у плечовому суглобі. Стріляна рана.

- Стан хворого?

- Важкий, товаришу майор.

- Температура?

- Сорок один. Пульс - сто десять. До пам’яті не приходить. Марить.

- Переливання крові?

- Зробили, товаришу майор. Капітан Стрижак перебуває біля нього весь час. У хворого дуже дивне маячення. Можна подумати, що хворий був мікробіологом. У його кишенях знайдемо фотографію якоїсь жінки з дитиною і ось це... - лікар простягнув змережаний формулами аркуш паперу і металевий футлярчик, з якого виднівся кінчик ампули.

- Так... так... - майор перебіг очима формули. - Нічого не розумію! Нічого... Ну, ходімте.

Хворий марив. З його зашерхлих губів зривалися незрозумілі слова. Лікар, що сидів біля ліжка, простягнув аркуш паперу, помережаний нерозбірливим почерком.

- Я записав дещо: “вірус де”, “Катерина Василівна”, “Макс Максович”, “шприц”, “ампула”, “антивірус”...

- Температура, Григорію Олександровичу? - майор занепокоєно помацав палаючий лоб хворого.

- Трохи спала, Іване Петровичу, але стан лишається загрозливим. Може, ввести пеніцилін?

- Зачекаємо! - схилившись над хворим, Кривцов прислухався до хрипкого переривчатого дихання.

Ні, це не дитина, а юнак, але такий виснажений, що має вигляд дванадцятирічного хлопчика. Не дивно, що хвороба у нього перебігає так важко.

- Добре, товаришу капітан, - звернувся Кривцов до лікаря. - Йдіть відпочивати - у вас вранці дві операції. Пришліть, будь ласка, до мене сестру.

Цієї ночі майор Кривцов не спав. Організм юнака одчайдушно боровся за життя, і допомогти цій боротьбі було дуже важко. При такому виснаженні навіть ліки могли виявитися згубними.

На світанку хворий почав затихати. Його чоло покрилося випотом, з обличчя зійшла кров, і воно стало землистим, з глибокими різкими зморшками. Дитина на очах перетворювалась на старика.

Майор помацав пульс. Серце хворого зупинялось.

- Кисень! Камфору!

Кривцов затратив багато зусиль, щоб повернути умираючого до життя. І коли нарешті серце хворого застукало - ще невпевнено, але вже безперервно, - Кривцов глибоко зітхнув і вийшов у коридор. Він став біля розчиненого вікна і задивився в далечінь.

Крізь густу металеву сітку долітав легкий подих свіжого весняного вітерця. Шелестіло листя на деревах. Яскраво-жовтий сонячний промінь прозирнув з-за порослого чагарником горба і, розсипавшись на тисячі тонесеньких голочок, увірвався в приміщення.

- Товаришу майор, - прошепотіла сестра, вибігши в коридор. - Він розплющив очі...

Кривцов підійшов до ліжка. Хворий тьмяним поглядом обводив кімнату.

- Ти в радянському госпіталі, - сказав майор. - Тобі вже покращало. Заспокойся й засни.

Очі хворого широко розкрилися. Погляд набув осмисленого виразу.

- Шефа... - його обличчя болісно перекривилося. - Директора... Командира госпіталю...

- Я начальник госпіталю, хлопчику! - Майор сів на край ліжка і взяв хворого за руку.

- У мене в кишені... ампула... Це - військова таємниця.

- Добре, добре! Ампула ціла, вона в мене.

Хворий ледь помітно хитнув головою і замовк.

- Заснув, - сказав Кривцов. - Мені здається, небезпека минула.

Хворий спав дві доби. Йому навмисне вводили снотворне, щоб сном зміцнити організм. Прокинувшись на третій день, від зразу ж зажадав бачити начальника госпіталю. Все ще тихо, але вже виразно, він сказав майору Кривцову:

- Товаришу начальник, в ампулі - антивірус. Фашисти збираються розпочати бактеріологічну війну, так цей препарат...

Широко всміхаючись, майор сказав:

- Війну закінчено, друже! Ми перемогли!

- Перемогли? - радісно прошепотів хворий. - Перемогли!.. - І раптом, згадавши про щось, нахмурив чоло: - А підземне місто?

- Яке місто? -щиро здивувався Кривцов.

- Фашистське... Людей - звільнили?

- Не знаю. Та ти хоч скажи, як тебе звуть.

- Степан Рогов, - поквапно відповів хворий. - А де можна дізнатися? Те підземне місто в Баварських горах.

Майор замість відповіді розвів руками. Степан зрозумів його: радянські війська туди не дійшли.

- Ну, а тепер - спати! - суворо сказав майор. - Ти дуже слабий і повинен зміцнити своє здоров’я. Про все поговоримо пізніше.

Але Степан довго не міг заснути.

“Перемога! Перемога! Фашисти розгромлені назавжди!” - співало все в ньому. Та до цих думок приєднувалися й інші: він, Степан Рогов, нічим не посприяв перемозі. Кому потрібна тепер здобута ним військова таємниця? Кому потрібен антивірус Брауна?..